Архітектурна композиція в світлі міфопоетики

2. У XX столітті міф став центральним поняттям теорії культури. Було визнано потенцію міфології як синкретичного типу мислення сучасної людини (Р. Барт, Г. -Г. Гадамер, К. Хюбнер, Э. Кассірер, М. М. Бахтін, С. С. Аверинцев та ін.). Одержали визнання властиві міфу специфічна логіка (бріколаж, карнавальність) і системність, особливо цінна в сучасних умовах. Акценовано медіативну природу міфа, яка базується на принципі бінарних опозицій. Головною є опозиція «життя-смерть», що обўєднує ряд інших (К. Леві-Строс). Принцип бінарних опозицій прийнято як обовўязкову умову інформації і в сучасних науках, наприклад, в теорії інформації і в структурній лінгвістиці (В. М. Топоров, В. В. Іванов).

3. У науковий ужиток в останній час все ширше входить поняття «міфопоетика», що фіксує творчий, художній аспект міфології. Термін «поетика», докладений спочатку до універсальних ознак міфології, пройшов від античності до ХХ століття в різних трактуваннях. У начальному трактуванні його було застосовано при розгляді художньої побудови творів мистецтва (Аристотель). При цьому мистецтво і міф розглядались як одне ціле. З вичленінням окремих видів мистецтва з синкретичного міфу поняття «поетика» відходило до літератури, але вже Р. Вагнер у концепції «метамови» повернув поетиці первісний смисл. Ця концепція у ХХ столітті знайшла ще більш широке тлумачення; в ряді випадків – до засвідчення поняття універсальної теорії композиції (О. П. Потебня, Б. А. Успенський).

В останній час термін «поетика міфа» введено як «інструмент художньої організації матеріалу і засіб виявлення певних вічних психологічних начал або хоча б стійких національно-культурних моделей» (Є. М. Мелетинський). Запропонована «міфопоэтична модель світу», що базується на взаємозвўязках природи і людини, макрокосма і мікрокосма, синтезованих у понятті УНІВЕРСУМ (О. Ф. Лосєв, В. М. Топоров, В. В. Бичков та ін.). Розкриття суттєвості УНІВЕРСУМА в архітектурній творчості дає можливість розкрити ЦІЛІСНІСТЬ архітектурної композиції, співставити її з цілісністю Космосу.

З поняттям УНІВЕРСУМУ співвідносять «три кола проблем» – літератури, простору-просторовості і міфопоетичності. З них можна выділити коло «простір-просторовість». Він особливо значущий для архітектури, бо вона визначається як мистецтво організації просторів, а «простір... виявляє глибину спорідненності з началом «мистецького», з самою художньою творчістю... «. Можна вважати, що архітектура володіє, згідно з цими трактуваннями, найбільшим міфопоетичним потенціалом. Ці констатації дозволяють стверджувати, що «міфопоетика архітектури» набуває однієї з головних ролей у «міфопоетиці мистецтва» в цілому.

Таким чином, міфопоетика постає в ряді концепцій як метамова художньої творчості і засіб зазначенного переходу до «універсальної теорії композиції».

4. У звўязку с вищезгаданим, можна відмітити думку І. Канта про архітектуру як про музику, втілену в камені. Її логічно співвіднести з концепцією К. Леві-Строса щодо музики, яка, як і міф, поєднує логічне та емоційне і займає проміжне місце між природою та культурою. Так само вихід в архітектурну міфопоетику дає співвіднесення з міфом літератури, і міф трактуєтся як художній феномен. Акцентується роль архетипів у формуванні образного строю творів. Характерно і посилення міфологізму в літературі ХХ століття (Є. М. Мелетинський, Д. Уайт, В. Трой, В. М. Топоров, В. В. Іванов та ін.). Синтезуюча роль міфопоетики підтверджується думкою А. Ф. Лосєва, що КАТАРСІС – головний критерій мистецтва – має міфологічну основу.

Ідея міфопоетичної мови проходить найбільш вагомо і через ряд архітектурних концепцій.

5. Архітектура ще з античності осмислювалась як міфопоетична модель світу, космізоване середовище. Місто-Космос містило архетипічні елементи: сакральну середину і профанну периферію, співвідношення зовнішнього і внутрішнього начал через світло і тінь, вогонь і воду, антропоморфність архітектурного середовища (Вітрувій, Альберті).

Архетипічні аспекти міста як космогонічного цілого на рівні свідомого звернення до міфології досліджує і ряд сучасних вчених (М. П. Анциферов, М. І. Брунов, А. В. Іконніков, А. Г. Левінсон, К. Лінч). Особливо відмічаються антропоморфізм і космогонічний символізм як стимулятори міфопоетичних асоціацій. Виділяють і той факт, що середовище, яке склалося історично, співвідноситься у свідомості людини з парадигматичним образом «небесного града» (М. І. Брунов, А. В. Іконніков, А. Г. Левінсон, К. Лінч). Міфопоетичні асоціації наділяють місто складною семантикою. До них відносяться Світове дерево, перехрестя, що фіксують «центр світу», і кордони, що розділяють «місто» і «не місто» (А. В. Іконніков, А. Г. Левінсон, К. Лінч).

У місті виділяють природні фрагменти, що сакралізують його, і медіативні простори між зовнішнім і внутрішнім, сакральним і профанним. Відмічається роль ритуалів і свят у міфологізації міста; вони виявляють стабільність засобами, що відсилають до міфологічної символіки: процесіями, кордонами і отворами, вісьовою симетрією та регулярним планом (К. Лінч).

Відмічається, що архетипичні сенси міста не зникли з сучасної картини світу і продовжують грати свою роль у сучасній архітектурі (Є. Рашковський).

Розділ 2. Міфопоетика мистецтва (просторова модель світу в мистецтві як фактор переходу до архітектурної специфіки).

У другому розділі проведено аналіз творів літератури, музики, кіномистецтва; мистецтв, де міфопоетика не затьмарена утилітарною функцією. Аналіз дозволив перевірити положення, які обгрунтовано в теоретичних концепціях, і виявити засоби вираження в мистецтві міфологічних уявлень про світ;