Австрійська мала проза хх століття: генологічна парадигма і проблеми рецепції

У підрозділі 4. 3. – „Біографізм як ідентифікаційна репрезентація” – виявлено взаємозв’язки біографічної та творчої сутностей Т. Бернгарда. Задокументовані свідчення у художньому творі – невід’ємний складник фактографічного масиву фактів і подій. Їхня вірогідність підкреслюється виміром об’єктивної присутності автора в площині ідентифікаційного представлення та відображення в тексті життєвих явищ. Звідси – функціональна якість біографізму як одного з прийомів художнього потрактування висвітлюваної правди.

Мала проза Т. Бернгарда має загальну настроєву тенденцію – пригніченість. Вона набуває у помислах і діях героїв зримо змодельованого мотиву. Для його означення характерні «збудники», основу яких творять нюансовані рефлексії на теми самотності, самоізоляції, хвороби, смерті, неспроможності індивідуума знаходити розуміння та співчуття з боку ближнього як іншого. Особистісні поневіряння щодо пошуку ідентифікаційних параметрів у родині та суспільстві творять під його пером відправний пункт для усебічного розкриття морально-психологічних колізій. Скептичний авторський погляд на можливість гармонійного сполучення індивідуального й загального має конкретні реальні, побутові виміри. Загострені внутрішні трансформації почуття кривди з боку рідних людей спроектували таку кризу тожсамості, коли сім’я та батьківщина постають втіленням моделі відчуженості.

На тлі поетикальних і філософсько-естетичних пошуків другої половини ХХ ст., що складали один із парадоксальних і поліфонічних пластів культури європейської цивілізації, творчість Т. Бернгарда виростає як суголосне духові часу явище. Механізм ірраціональної стихії, що набуває обертів у герметичному просторі внутрішнього світу героїв, є умовною прерогативою для розгортання дії, а водночас і прискорення особистісного фіаско. Суттєвою є роль, яку відіграє ілюстративна чи ширше – художня гра у тканині такої нарації. Тут химерно взаємодіють реальні особи й вигадані персонажі, справжній (фактичний) і альтернативний (фіктивний) життєписи. Помітною є динаміка від замаскованого автобіографізму в ранніх творах до відкритих рефлексій та суб’єктивних характеристик обставин у прозових зразках пізнього періоду. Йдеться про свідоме прокладання шляху до самоідентифікації між простором власного життєпису та культурним контекстом доби.

У підрозділі 4. 4. – „Деструктивний кодекс” як чинник естетизації” – розкритий аспект достосованості змістового коду крізь призму його інтерпретації у текстових структурах збірки малої прози «Події» Т. Бернгарда. Естетичні підступи до перенесення контрастно спроектованої мови деструктивного світосприйняття на жанрово-стильову основу художнього письма можна розглядати як певну реакцію автора твору на виклики епохи. Звідси – розуміння засад мистецьких стратегічних орієнтирів Т. Бернгарда. Вони визначалися пошуком оптимальної моделі рецепції. Такий підхід увібрав трансформацію життєвого досвіду письменника як передумови формування ідентичності його героїв. Йдеться про концепцію індивідуалізованого сприйняття художньої дійсності на рівні «деструктивного кодексу». Вона опиралася на жанровій, тематичній і мовній модифікаціях. Вони спричинені інтенцією митця досягнути рівня сольного звучання зі власною літературною парадигмою передусім у німецькомовному просторі. Названі модифікації забезпечувалися а) залученням до текстових структур різних культурних та ідеологічних практик, б) перекодуванням усталених смислових понять і стереотипів, в) комбінуванням загальноприйнятих риторичних прийомів, г) запереченням або ж імітацією традиційних шляхів побудови сюжетної лінії й психологічної детермінації характеру героя. Т. Бернгард послідовно дотримувався виробленого ним «деструктивного кодексу» уявлень про людину, природу і світ. Відповідно до визначальних координат цього кодексу Бернгардові тексти пронизані достовірно змодельованими егоїстично-цинічними протиріччями, психічними аномаліями, патологічними здвигами, що призводять до саморуйнації персонажів.

У збірці «Події» підкреслюється універсалізм загальнолюдських проблем особистості в умовах суспільства, що трансформується. Останні творять ґрунт для чину як норми моральної дезорієнтації у спробах адаптації до викликів і загроз навколишнього середовища. Твори увиразнюють обрамлення почуттів людини, позначених умовністю образного відтворення внутрішнього світу «Я-особи». Індивідуальні особливості дійових осіб, які служать ілюстрацією протидіючої логіки світосприйняття, асоціативно переносяться на актуальні типові явища сучасного суспільства. У відповідності до моделі Бернгардового художнього світу у текстах перетинаються і взаємодіють категоріальні ознаки: дійсне й уявне, логічне й абсурдне, буденне й драматичне, стабільне й змінне, особистісне й універсальне, одиничне й загальне. Наративні структури збірки малої прози «Події» викристалізовують тяжіння її творця до відтворення психології миті у теперішньому часі, з яким тісно переплетені картини з минулого. Вони послідовно розгортаються у локалізованому просторі, позбавленого вказівок на місцевість, а також на відстань між скоєним та переказуваним. Визначальною для всіх творів є нарація-підсумок, в якій займенники третьої особи «він» або «вона» постають апатичними виконавцями авторської установки.

Своєрідність світобачення зумовила певну мозаїчність та роздрібненість зображення. Проте Т. Бернгарду вдалося у збірці малої прози «Події» точними штрихами розкрити образ людини, яка балансує між створеною суспільством ситуацією та виписаною з уяви дійсністю. При цьому його «деструктивний кодекс» не заперечував поєднання різних форм змістового згущення, що наближало реципієнта до розуміння реального плану деструктивних прийомів, творення нових неочікуваних, а нерідко – алогічних сполук. Останні були своєрідним засобом образотворення за допомогою ознак потворного. Це сприяло оптимальному забезпеченню естетизації патології та аномалії у художньому вирішенні теми.

У підрозділі 4. 5. – „Стратегія пошуків жанрової домінанти” – простежено жанрово-стильові особливості малої прози Т. Бернгарда на матеріалі збірки «Імітатор голосів». Вона виказує на проблемно-тематичному рівні зримі точки дотику з книжкою «Події». Стрижневою темою залишається людина наодинці з загрозами навколишнього середовища. Однак тут ще рельєфніше проступає прагнення увиразнити власне бачення світу. Тому його герої перебувають на близькій відстані з атрибутами реального життя, а історії часто перегукуються з ситуаціями, які довелося пережити самому письменнику. Потенційний реципієнт переважно веде