Австрійська мала проза хх століття: генологічна парадигма і проблеми рецепції

Малу прозу Г. Кунера з її морально-естетичною проблематикою можна окреслити як художньо-документальну. В її основі – невигадані характери персонажів, віднайдені письменником поміж життєвими обставинами. Звідси – автобіографічна напруга, безпосередність сприйняття й віддзеркалення реалій. З погляду мотивації стрижнем художнього «документу епохи» в Г. Кунера постає еміграційний та рееміграційний простір. Схильність до відчуття повновартісного страждання надає його зразкам малої прози загально-песимістичної тональності. Його художня лабораторія виказує концентрацію духовних сил митця навколо тих ідейно-стильових установок, що орієнтують на філософську концепцію страждання, тобто диференційованого боління. Її домінантні складники містять проекції на специфіку художнього зображення страждання як багатовимірної сутності: а) страждання індивідуума («Його смерть і моя смерть», «Аїд на 72 вулиці», «Німець» у Лондоні», «Зустріч з моєю бабусею»; б) страждання окремої частини суспільства («Розвага», «Бути євреєм», «Тези для «не-арійців». Успіх у Австрії». Шлях до звільнення від внутрішньої гризоти (страждання душі) пролягає через співстраждання. А це воднораз постає перевіркою особистісних моральних начал персонажів.

У четвертому розділі „Мала проза Томаса Бернгарда: проекція рецепції та генології” здійснено аналіз творчості Т. Бернгарда як одного з найбільш помітних австрійських письменників другої половини ХХ ст. Конкретні приклади зі самобутнього літопису життєвого й творчого шляхів Т. Бернгарда сприяли висвітленню специфіки трансформації жанрів малої прози в австрійській національній літературній системі.

У підрозділі 4. 1. – „Феномен творчої індивідуальності” – розкрито модель художньої світобудови Т. Бернгарда. Їй притаманне специфічне заломлення художніх тенденцій і закономірностей літературного процесу. У динаміці їхнього розвитку вони постають визначальними для розширення контексту жанрово-тематичних чинників австрійської національної культури. Йдеться передусім про чин загострено індивідуалізованого сприйняття дійсності. Культурне та політичне життя Австрії, її історія, діяльність державних інституцій, – усе це є для Т. Бернгарда істотним джерелом інтелектуально-творчої рефлексії. Вона виражена в його різножанрових творах на рівні авторських суджень і переживань. Реакція письменника на навколишній світ, людей та їхні взаємини містить множинність ціннісно-смислових значень, загострену психологічну напругу. Критична постава Т. Бернгарда щодо соціально-політичної ситуації сповна відповідає ментальній традиції австрійців. Активні репрезентанти австрійської літератури (Г. Вайґел, Г. К. Артманн, І. Айхінґер, П. Гандке, П. Розай, Е. Єлінек) спрямували свої творчі зусилля на подолання роз’єднаності між ланками й рисами національної своєрідності. До трансцендентних показників, що містять конкретизовані ознаки поступу (за певних умов природного розвитку, коли відсутнє тяжіння системи гальмування, тобто інгібус – інгібування), належать дійсність та ідентичність, свобода та ідентичність, культура та ідентичність.

Динамічний рух засвоєння духовних устремлінь представників австрійської літератури ХХ ст., зокрема, Ф. Кафки, Р. М. Рільке, Г. ф. Гофманнсталя, І. Бахманн, І. Айхінґер, П. Гандке, охоплює також спадщину Т. Бернгарда. Своїм словом він утверджував – крізь ілюзорну призму зовнішнього тексту – австрійські образи та мотиви. У цьому і полягала сутність дискурсу естетичних шукань Т. Бернгарда, якому вдалося створити індивідуальний проект ідентичності австрійського письма.

У підрозділі 4. 2. – „Означуваність концепту рецепції” – вивчено питання специфіки сприйняття художнього досвіду Т. Бернгарда в українському, польському та німецькомовному літературознавстві. Зіставлення літературно-критичної рецепції мистецької спадщини Т. Бернгарда на тлі досягнень польського літературознавства дало підставу дійти висновку: його творчість, зокрема мала проза, все ще недостатньо представлена в Україні. Висвітлення жанрово-стильової своєрідності передусім його коротких прозових зразків засвідчує місткість генологічної свідомості митця щодо логіки цілісного втілення творчого задуму. Розмаїтість Бернгардових зацікавлень ще за його життя викликала у Польщі суспільний резонанс. Він зримо посилювався, набираючи прискореного руху системної рецепції. Найбільш доказові розмисли щодо психологічного дискурсу у прозі Т. Бернгарда містяться у дослідженнях А. М. Бронжевської, Г. Берези, З. Бохенека, Н. Гонши, С. Г. Кашиньського, М. Кендєрського, Є. Коха, Г. Орловського. Названі автори приділили особливу увагу проблемам організації різножанрових текстових структур, коли під пером Т. Бернгарда відбувається вмотивоване вкраплення реалій з його складного життя. Рецепція творчості австрійського письменника містить такі передумови, які можуть явити якісно нову модель розвитку діалогу названих неспоріднених літературних систем із погляду вивчення австрійсько-української міжлітературної взаємодії та розширення її перспектив. На зламі ХХ – початку ХХІ ст. він став репрезентативним носієм австрійської культури в Україні. У справі входження творчого набутку Т. Бернгарда у свідомість української громадськості активно спричинився Т. Гаврилів як дослідник і перекладач. Заслуговують на увагу також дисертаційні роботи Л. Кравченко та Н. Ольховської. У німецькомовному літературознавстві головно охоплено питання специфіки художнього відображення дійсності, концепції людини, а звідси – проявів естетичної свідомості. Студії В. Вайсса, Г. Геллера, М. Ґрабгера, Е. Йоосса, П. Карса, А. Маєра, І. Петраш, Й. Подшуна, Л. Фюста, В. Шмідт-Денґлера не вичерпують усієї багатоманітності окресленої проблематики. Перспективним напрямком залишається вивчення жанрово-стильових ознак малої прози Т. Бернгарда та означуваного концепту художнього