Австрійська мала проза хх століття: генологічна парадигма і проблеми рецепції

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

аргументовано вписані у внутрішню структуру авторського уявлення про духовно досконале в житті. Філософські рефлексії, засновані на слов’янських мотивах, найбільш характерні для творчості австрійських авторів кінця ХІХ – першої половини ХХ століть. І це закономірно, якщо питання мультикультурності – чинника міжлітературної взаємодії – розглядати у пов’язі з інтеркультурною компетенцією. Остання присутня у тих митців, для яких постійний контакт з іншомовним середовищем був природною ознакою. Такий міжтекстовий простір мав особливо сполуку з а) місцем народження письменника у територіальних рамках проживання та б) автохтонним народом: українським (Л. ф. Захер-Мазох, Н. Самуель, К. Е. Францоз, С. Морґенштерн, А. Ґранах, Й. Рот, Й. Калмер, А. Марґул-Шпербер, Ґ. Дроздовскі, Р. Ауслендер, М. Шпербер, Г. В. Катц, О. Я. Таушіньскі, А. Зєлінскі) ; чеським (О. Єллінек, К. Краус, Р. М. Рільке, Р. Міхел, Ф. Кафка, Ф. Набл, М. Брод, Ф. Графе, Л. Віндер, Ф. В. Верфель, Ф. Спунда, Ґ. Зайко) ; болгарським (Е. Канетті) ; польським (Т. Ріттнер, К. Зандлер) ; сербським (М. Дор) ; словенським (Ф. Ліпуш) ; хорватським (Р. Штайнер, Б. Буден) ; угорським (А. Латцко, О. ф. Горват) ; італійським (К. Даллаґо, Т. Дойблер). З-поміж названих письменників особлива роль в австрійському полікультурному просторі належить К. Е. Францозу. Його творчість посідає першорядне місце в історії австрійсько-німецько-українських міжкультурних взаємодій. Хоч автор прозової збірки «Галицькі оповідання» належав до майстрів австрійської та німецької літератур останньої третини ХІХ ст., вплив його кращих творів слід проектувати і на мистецькі пошуки австрійських новелістів першої половини ХХ ст. (М. Ебнер-Ешенбах, П. Розеґґер, А. Полґар, Й. Рот, А. Шніцлер). Творчість К. Е. Францоза не містить моделі критичного відмежовування, коли мовиться про соціальні, національні кривди українського народу. «Боротьба за право», «Німий», «Повстання у Воловцях», «Війт із Білої», «Базарний день у Барнові», «Біля гробу», «З напів-Азії», «Від Дону до Дунаю», «Трагічні новели» – особливо вагомі різножанрові зразки митця.

Твір К. Е. Францоза «Німий» оригінальний як за проблематикою зображення, так і за жанровою структурою. Тут майстерно поєднані елементи дидактизму, соціально-психологічного, символіко-фантастичного наративу. Автор широко використовує мотиви фольклору, притчі, міфу, а також легенди, у першу чергу, про приреченого на вічне блукання по світу Агасфера. Йдеться передусім про трансформацію «вічних» тем і мотивів, які у певній літературі-реципієнті служать ціннісними орієнтирами (А. Нямцу, О. Бондарева) для характеристики означуваної доби. К. Е. Францоз убачав своє завдання бути посередником між світами Сходу та Заходу. Він не робив наголосу на національній ідентифікації героїв. Тому тільки той реципієнт, хто знається на реаліях українства як суб’єктної величини, здатний впорядкувати їх за приналежністю до певного етносу. Індивідуалізоване зображення жіночих та чоловічих постатей додатково підкреслює авторську концепцію. Жіночі образи переважно позначені такими рисами, як простосердя, безпосередність, щирість, вродливість (Бабуся, Тіана). А чоловіки постають запальними, нестримними, непохитними у своїх намірах (Северко, Тодор, Гаврило). Ці паралелі проступають у розкритті письменником зображуваних психічних переживань, «філософії» вини і кари, спричиняючи ефект конкретного співпереживання, а відтак – сприйняття духу трансцендентних вартостей. Художні засоби у творах К. Е. Францоза тісно пов’язані з українською народною творчістю. Аналіз художніх текстів австрійської літератури (з урахуванням динаміки її функціонування в полікультурному просторі) дає можливість узагальнити об’єктивні критерії, які зумовлювали закономірності розвитку духовних змагань народів Австро-Угорської монархії у проявах типології культури, національної та жанрової традиції.

У підрозділі 2. 4. – „Мала проза: дієвість ознак національного, інонаціонального, універсального” – висвітлено особливості рецепції австрійської малої прози в загальноісторичному й художньому контексті, що охоплює тривалу часову дистанцію. Така парадигма розкриває зміст взаємодії літературних явищ як у позитивному, так і від’ємному світлі щодо пожвавлення, послаблення або ж цілковитої відсутності інформаційного та критично-оцінювального зацікавлення художніми надбаннями іншого народу.

Парадигма універсальних цінностей, що має трансцендентний характер та охоплює ознаки національного та інонаціонального, творить текстуалізовану художню світобудову з проекцією на її самобутність стосовно кожної етнокультурної ідентичності. Вона невіддільна від образно-мовної картини, яку репрезентує письменство того чи іншого народу. У німецькомовному просторі це ілюструє місткий духовний потенціал Галичини та Буковини як за епохи Австро-Угорської монархії, так і після її занепаду. Крім К. Е. Францоза, його носіями були такі прозаїки, як Л. А. Сіміґіновіч-Штауфе (римоване оповідання «Олександр Довбуш»), Л. Захер-Мазох (новели «Галицькі оповідання»), Н. Самуель (збірка оповідок «Культурні образки з життя євреїв у Галичині»), Г. Блументал (автобіографічний роман «Шлях юності»), С. Морґенштерн (збірка спогадів «В інший час. Роки юності в Східній Галичині»), А. Ґранах (автобіографічна оповідь «Ось іде людина»), Й. Рот (новела «Погруддя кайзера»), Я. Клайн-Гапараш (дилогія «Той, хто втікає від лева»), Ґ. Дроздовскі (спогади-нариси «Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця»), М. Шпербер (трилогія «Немов сльоза в океані»), Г. В. Катц (мемуарний роман «Фішмани»), Р. Флінкер (роман «Чистилище»), О. Я. Таушіньскі (оповідання «Юнак на стовбурі»), Ґ. Реццорі (мініатюри «Магребінські розповіді»), А. Зєлінскі (оповідання «Провінціал»). Вони реконструюють хід еволюції культурної взаємодії між народами-сусідами. При цьому подібність або ж несхожість у зображенні художнього малюнку культури взаємин можна розглядати у вимірі суб’єктивних суджень, оцінок. Згадані твори побудовані переважно у формі спогадів, фіксуючи «дорогу реліквію» (Ґ. Дроздовскі). Про посилення критичних зацікавлень з боку українських реципієнтів художнім набутком німецькомовних авторів як вихідців з Галичини й Буковини