Австрійська мала проза хх століття: генологічна парадигма і проблеми рецепції

Тематика творів малої епічної форми з-під пера І. Бахманн, увібравши в себе широке коло явищ і реалій, еволюціонувала відповідно до запитів нового часу. У просторі малої прози письменниця маніфестувала філософські та естетичні основи поетики. Типологічне зіставлення прозових зразків дало можливість дійти висновку: малі епічні форми в австрійській літературі містять самобутнє продовження інтелектуальної, філософсько-психологічної лінії, що була характерна для німецькомовної літератури загалом (Т. Шторм, Т. Фонтане, Ґ. Келлер, Г. Гессе, Т. Манн, Г. Фаллада, В. Борхерт). Вплив цієї мотивованої лінії – це один з вагомих чинників, що спричинив дієвий діалог між літературами народів Східної, Центральної та Західної Європи за минулих епох і спричиняє дискурс їхньої взаємодії у ХХІ столітті.

У підрозділі 3. 2. – „Специфіка кодифікації образу жінки” – охарактеризовано основні художні засоби, за допомогою яких М. Ган змалювала індивідуалізовані жіночі образи у збірці малої прози «Сходження з колії».

Кодифікація та її сутність – розгалужене поняття. Воно – стосовно мотиву чи образу – узагальнює близькі або суголосні змістом ідеї. Йдеться не про обмеження безпосереднім емоційним досвідом автора, а про посилення ознак вчування, тобто моменту становлення іншої «Я-особи». Такий спосіб вчування характерний для австрійської письменниці М. Ган. Вона – один із самобутніх представників малої епічної форми у новітній австрійській літературі. Її письмо відображає тенденцію текстотворення з проекцією на продовження жіночої літературної традиції постмодерного характеру. В австрійському письменстві вона закріплена завдяки творчим досягненням І. Айхінґер, І. Бахманн, М. Гаусгофер.

Для манери австрійської авторки властива модель соціально-психологічної характеристики, що регламентується кодифікацією образу жінки як виразника настроїв і почувань людини в умовах суспільної кризи. Намагання приглушити песимістичну настроєність, притаїти прямий зв’язок між простором і часом, а також притлумити кумулятивними штрихами слабкість особистості, використовуючи гротеск, чорний гумор, – усе це міститься у творах багатьох австрійських авторів, зокрема, у малій прозі М. Ган. Проблематика соціально-психологічної характеристики образу жінки не просто стимулює її як творця, а й є для неї відповідно мотивованою умовою існування означеного феномена. У цьому аспекті знаковою в творчих пошуках М. Ган є збірка «Сходження з колії». Вона містить тринадцять новел, для яких примітні афективні, глибоко індивідуальні асоціації. Книжка утверджує постмодерністські тенденції, закладені письменницею в попередніх виданнях малої прози («Самотність насолоди», «Маленькі пастки насолоди»). Вони зумовлені екзистенціальними й психоаналітичними позиціями, а звідси – настроями смутку та самотності. Усвідомлення відчуженості від світу й людей викликає в героїв М. Ган потребу усамітнення, а також загострене відчуття парадоксальності буття, що нерідко зумисне осмислюється нею крізь призму оцінок ad absurdum. Події відбуваються в містичному, умовно замкнутому просторі: поїзд – вокзал – станція. Своєрідним ключем до прочитання є розвиток фабули, що безпосередньо залежить від асоціативного мислення персонажа. Затримка зовнішньої динаміки подій послаблює причинно-наслідкові зв’язки між явищами й вчинками. Проаналізована збірка «Сходження з колії» близька до жанрової своєрідності поетики фрагментарної прози. Реальність з її монотонною повсякденністю полишається на пероні, а типова героїня поринає в зміщені координати трансформованої дійсності. М. Ган маніпулює правдоподібними ситуаціями та контекстовими вигадками, концентруючи увагу на своєрідних згущеннях викладу. Йдеться про домінанту фізіологічних бажань, що проявляються на різних рівнях: а) зрада («Чужа шкіра», «Благовірний») ; б) сублімовані вчинки («Я колекціоную знімки та подорожні знайомства», «Дрозендорф») ; в) вбивство («Хто ж хоче знати правду», «Спальне місце», «Фатальні наслідки») ; г) самозакоханість («Я», «Нічна подорож»). У творах відчувається посутній вплив ідей австрійського філософа О. Вайнінґера. Автор праці «Стать і характер» вважав, що на первозданному етапі людина є двостатевою і тільки переважання чоловічого або жіночого елементів остаточно визначає, хто є чоловіком або жінкою. В текстах М. Ган «Я-особа» – анонімна. Її мистецька стратегія не спрямована на створення образів персонажів з повноцінним внутрішнім світом, зі сформованим життєписом. Відтак ім’я втрачає своє смислове навантаження. Значною мірою це нівелює потребу читача ідентифікувати себе з дійовою особою.

У розумінні М. Ган безхарактерність героїв