Дослідження собівартості продукції борошномельної промисловості та розробка шляхів її зниження (на прикладі ВАТ „Херсонський комбінат хлібопродуктів”)

Завданням дипломної роботи є:

- дослідження сутності, методів визначення та особливостей формування собівартості продукції;

- проведення аналізу собівартості продукції ВАТ „Херсонський комбінат хлібопродуктів”;

- пошук резервів зниження собівартості продукції.  

Дипломна робота складається з наступних розділів:

- сутність собівартості, методи її визначення та особливості формування – розкрито сутність собівартості продукції та її калькулювання; розглянуті методи визначення собівартості продукції та особливості її формування у борошномельній галузі;

- аналіз собівартості продукції ВАТ „Херсонський комбінат хлібопродуктів” – дана коротка характеристика підприємства та розкрито завдання аналізу собівартості продукції; представлена інформаційна база, необхідна при її аналізі; проведено аналіз собівартості продукції за економічними та калькуляційними статтями, а також факторний аналіз витрат на 1 грн. товарної продукції на основі даних підприємства ВАТ „Херсонський комбінат хлібопродуктів”;

- розробка шляхів зниження собівартості продукції на ВАТ „Херсонський комбінат хлібопродуктів” – представлені резерви зниження собівартості продукції за рахунок збільшення обсягу виробництва на ВАТ „Херсонський комбінат хлібопродуктів” та визначений оптимальний розмір виробничих запасів.

 

 

 

Собівартість продукції є важливим узагальненим економічним показником, що характеризує ефективність роботи підприємства. 

Собівартість продукції — це витрати на виробництво та реалізацію продукції, виражені у грошовій формі. 

У собівартості відображаються всі сторони виробничо-господарської діяльності підприємства. Чим краще працює підприємство, чим ощадливіше й раціональніше воно використовує власні ресурси, чим успішніше вдосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовлення продукції.

Собівартість може формуватись під впливом різного набору факторів, що несуть в собі одну суть – витрати підприємства. 

Для потреб планування, обліку і аналізу собівартості використовують класифікацію витрат за різними ознаками (див. табл. 1.1) [7].

1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) витрати на виробництво групуються по виробництвах, цехах, ділянках, технологічним переділам, службам й іншим адміністративно відособленим структурним підрозділам виробництв.

2. За єдністю складу витрати діляться на одноелементні й комплексні. 

Одноелементні витрати –  однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст та є первинними. До таких витрат можна віднести витрати на сировину й матеріали або на заробітну плату виробничих працівників.

Комплексні витрати відрізняються за своїм складом й охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням в процесі калькулювання й організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, до витрат на утримання й експлуатацію машин і механізмів належать: заробітна плата обслуговуючого персоналу; амортизаційні відрахування на оновлення машин і механізмів; витрати на ремонт і підтримку обладнання в робочому стані; витрати на придбання запасних частин до обладнання та інші [44, c. 92].

Таблиця 1.1

Класифікація витрат підприємства

3. За видами витрати класифікуються за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповістити на запитання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементам), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у декількох статтях калькуляції [7].

4. За способами перенесення вартості на продукцію витрати діляться на прямі й непрямі. 

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції й можуть бути безпосередньо розраховані на її одиницю. Якщо виготовляється один вид продукції, всі витрати - прямі [20, c. 406]. 

Непрямі витрати — це такі витрати, величина яких не може бути безпосередньо обчислена на одиницю продукції, тому що вони пов'язані не з виготовленням окремого виробу, а із процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання й експлуатація будинків, споруд, машин і т.п. Непрямі витрати розподіляються між окремими видами продукції пропорційно певній базі.   

Розподіл витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку 

5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати діляться на змінні й постійні. 

Постійні витрати – це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, слідством яких є зміна виробничої й організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібно, після чого вона знову залишається постійної. Це витрати на утримання й експлуатацію будинків, споруд, керування цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які несуттєво змінюються в наслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати – це такі витрати, які в даний період безпосередньо залежать від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати діляться на пропорційні, прогресивні й регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, що комплектують вироби, відрядну заробітну плату. 

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більше одиниці). До них можна віднести витрати на