Дослідження собівартості продукції борошномельної промисловості та розробка шляхів її зниження (на прикладі ВАТ „Херсонський комбінат хлібопродуктів”)

У практиці калькулювання неможливо обійтись лише одним способом розрахунків тому часто розподіл витрат між об’єктами калькуляції здійснюються комбінованим способом, при якому частина витрат по виготовленню продукції розподіляється одним способом, а інша частина другим.

В господарській діяльності суб’єктів господарювання найбільш часто зустрічаються 4 методи аналітичного формування витрат за калькуляційними об’єктами: позамовний, попередільний, попроцесний (простий) і нормативний.

Позамовний метод характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв.

На виготовлення виробу (групи виробів) збираються витрати виробництва за замовленнями, на основі яких відкриваються картки. В них відображається що повинно бути виготовлено, в якій кількості та в який термін.

Виробничі витрати визначаються методом підсумовування всіх витрат з дня відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення [54, с. 259].

При застосуванні позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна виконуватися одна з наступних умов:

-кожен зразок або партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюється від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;

-кожен зразок або партія ідентичних зразків готової продукції виконується за технічним замовленням або за завданням замовника з визначенням в них кількості продукції (виробів);

-відпускається відносно невелика кількість виготовленої продукції;

-виготовлення кожного зразку партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат.

Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази).

Суть попередільного методу полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається на кожному переділі окремо в міру виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Витрати повинні узагальнюватись за встановленою номенклатурою статей по фазах, стадіях, переділах.

Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється на підприємствах.

Попроцесний (простий) метод калькулювання використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не складний.

Особливостю цього методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються в цілому по процесу і діляться на кількість продукції, наданих послуг або виконаних робіт.

Попроцесний (простий, повиробний, подетальний, попродуктовий) метод характерний для масового виробництва із стійкою номенклатурою виробів, що випускаються протягом тривалого часу. Виробництво продукції проходить в одній або небагатьох технологічних стадіях, в яких не утворюються напівфабрикати і часто відсутнє незавершене виробництво. Попроцесний метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі. Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих дільниць [54, с. 260].

Повиробний метод може використовуватися для визначення середньої собівартості калькуляційної одиниці за певний звітний період. Масовий або серійний характер випуску продукції передбачає наявність незавершеного виробництва, що впливає на величину собівартості виробу. Повиробний метод полягає в тому, що витрати на виробництво групуються за виробами або групами однорідних виробів, а собівартість калькуляційної одиниці визначається діленням витрат за звітний період з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва на кількість випущених з виробництва виробів.

Подетальний метод калькулювання є різновидністю повиробного, який забезпечує формування собівартості виробу в розріз окремих деталей. Подетальний метод необхідний при напівфабрикатному варіанті калькулювання у машинобудуванні. Цей метод має два варіанти: подетально-партіонний і подетально-поопераційний.

Перший варіант полягає в тому, що прямі витрати (матеріали, оплата праці) відносяться в цілому на партію деталей, а непрямі (загально виробничі) витрати розподіляються між деталями пропорційно обраної бази. Другий варіант відрізняється від першого тим, щ собівартість деталей в частині оплати праці визначається по кожній операції або групі однорідних деталей.

Нормативний метод калькулювання є попродуктовим (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами використання матеріальних, трудових та інших ресурсів. Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб [54, с. 261].

Позамовний, попередільний, попроцесний (простий) і нормативний методи передбачають обчислення повних витрат, у які включаються змінні і постійні витрати. При цьому постійні витрати розподіляються між усіма видами продукції, що вимагає використання методик точного їх розподілу. Таким чином, при калькулюванні враховуються всі витрати, що дозволяє отримати достовірну інформацію, необхідну для встановлення або аналізу цін на вироби, що виготовляються. В одночас це є недоліком цих методів, бо незавжди можна досить точно розподілити постійні витрати.

Тому застосовується система „директ-костінг”, яка базується на методі зрізаної (неповної) собівартості. При використанні цієї системи постійні витрати у собівартість продукції не включаються, а відносяться безпосередньо на результати господарської діяльності. Облік витрат і визначення собі вартості готової продукції ведеться тільки за змінними витратами.

Різниця між виручкою від реалізації продукції та сумою всіх змінних витрат утворює так звану маржу, або маргінальний (маржинальний) прибуток, який також називають маргінальним доходом або сумою покриття. Після вирахування з маргінального прибутку суми постійних витрат визначається кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток). Коли маржа із змінних витрат тільки відшкодовує суму постійних витрат, досягається „мертва точка”, або точка