Дослідження собівартості продукції борошномельної промисловості та розробка шляхів її зниження (на прикладі ВАТ „Херсонський комбінат хлібопродуктів”)

Комплексні витрати процесу борошномельного виробництва розподіляються на собівартість конкретних видів власної продукції за об’ємом випуску. 

Недоліком даного методу є те, що після розподілу витрат, собівартість 1 т усіх видів продукції є однаковою, в той час як ціни на ці види продукції значно відрізняються між собою.

2. За методом на основі вартості реалізації в точці розподілу комплексні витрати розподіляються між сумісно виготовленими продуктами пропорційно оцінці виручки від їх реалізації. При цьому допускається, що більш високим цінам реалізації відповідають більш високі витрати. Цей метод можна точніше назвати засобом розподілу прибутку або збитку згідно з виручкою від реалізації.

Метод на основі вартості реалізації у точці розподілу гарантує, що оцінка вартості товарно-матеріальних запасів не перевищить чистої виручки.

Недоліком цього методу є допущення, що  розмір попередніх витрат на випущену продукцію визначається величиною виручки від реалізації цієї продукції. В цьому випадку на невигідний продукт, який приносить невисокий дохід від реалізації, буде розподілена лише незначна частка комплексних витрат, в результаті чого може скластися враження, що цей продукт достатньо рентабельний.

З практики політики ціноутворення у борошномельній галузі промисловості для визначення фактичної собівартості виготовленої продукції пропонується застосувати метод розподілу усіх фактичних комплексних виробничих витрат пропорційно цінам на кожний з видів виготовленої продукції, які складаються на ринку на дані види продукції за певний період часу [48, с. 55]. Так при визначені собівартості калькуляційної одиниці продукції здійснюють наступні розрахунки.

1. Визначаються ціни реалізації п’яти видів продукції за попередній місяць. Базовою постійною величиною вважають ціну 1 т висівки. Таким чином, визначається коефіцієнт переведення в умовний сорт усіх інших видів продукції (коефіцієнт розподілу витрат) виходячи з базового показника – ціни 1 т висівки. 

Для визначення коефіцієнту розподілу витрат кожного виду продукції необхідно розрахувати відношення ціни окремого виду продукції до ціни базового показника (ціни 1 т висівки). Так при визначенні коефіцієнту для борошна вищого ґатунку знаходиться відношення ціни 1 т борошна вищого ґатунку до ціни 1 т висівки. Аналогічні розрахунки проводяться й для інших видів продукції.

Також коефіцієнти розподілу витрат можуть установлюватися виходячи з:

- норм виходу окремих видів продукції з одиниці сировини;

- співвідношення витрат на обробку;

- сукупних споживчих властивостей одержаної продукції;

- фізико-хімічних властивостей одержаної продукції;

- нормативної (планової) виробничої собівартості.

2. Визначається умовна кількість кожного продукту, для чого натуральну кількість кожного продукту множать на коефіцієнт розподілу, а отримані результати додають.

3. Визначається собівартість всієї основної продукції, тобто із загальної суми витрат за 

де Sоп – собівартість всієї основної продукції, грн.;

S – загальна сума витрат за об’єктом калькуляції, грн.;

ВП – вартість попутної продукції, грн.;

4. Загальна сума собівартості усієї випущеної продукції ділиться на її умовну кількість та множиться на умовну кількість окремого виду продукції, і таким чином визначається собівартість кожної продукції:

5. Собівартість одиниці кожного виду продукції визначається відношенням собівартості окремого виду продукції до натуральної кількості продукції:

При правильному проведені розрахунку загальні витрати центру витрат будуть дорівнювати сумі витрат на виробництво окремих видів продукції [54, с. 276].

Згідно з методом розподілу комплексних витрат на окремі види продукції зберігається ціновий еквівалент між видами продукції та при формуванні собівартості окремих видів продукції. Цей метод розподілу усіх виробничих, загально виробничих, інших витрат операційної діяльності й застосовується при розподілі комплексних витрат й інших витрат діяльності при формуванні собівартості продукції на підприємстві.

Відносно обліку побічних продуктів, то це продукти з порівняно низькою вартістю реалізації. Такі продукти неминуче з’являються при виробництві основних видів продуктів. Оскільки основною діяльністю підприємства є випуск основних сумісно виготовляємих продуктів, то відповідно й комплексні витрати виробництва необхідно розподіляти між основними видами готової продукції й на побічні продукти та відходи не відносити. 

Під час калькулювання продукції, одержаної у комплексних виробництвах, вартість побічної продукції, обчислена за визначеними цінами, виключається з підсумкової собівартості виробництва усього комплексу продуктів, а величина витрат, що залишається після цього, вважається витратами на основний продукт.

Побічна продукція оцінюється:

- за відпускними цінами;

- за плановою собівартістю аналогічного продукту;

- за ціною можливого використання – тільки для внутрішнього використання.

Підприємство своїм розпорядчим документом визначає, який варіант оцінки воно застосовуватиме [54, с. 67].

Якщо після точки розподілу побічні продукти потребують конверсійних витрат, доробки та доведення до реалізаційної стадії, тоді ці витрати необхідно відносити на собівартість побічної продукції, оскільки вони стосувалися тільки побічної продукції.

Отже, доходи від реалізації побічної продукції, скореговані на витрати, пов’язані з їх додатковою обробкою й доведенням до стану готовності після точки розподілу, необхідно вираховувати з собівартості основних сумісно виготовляємих продуктів, випуск яких дає можливість отримувати побічну продукцію.

Для правильної класифікації продуктів, отриманих у результаті переробки,