Драматичний цикл "Романтика" у творчості і долі М.І. Цвєтаєвої

Валета”, Генріетта з “Пригоди”. Усі вони - герої-мандрівники, що влітають у життя, як у кімнату, і знову зникають у пошуках її значення. Перегукуючись із Грибоєдовим у розв'язанні проблеми розуму, Цвєтаєва загалом будувала свій цикл за канонами “Маленьких трагедій” Пушкіна. На формування задуму “Романтики” вплинула постать Пушкіна, оскільки автор циклу ставив себе в залежність не тільки від ідей самого попередника, але і від поведінки його героїв. М.І. Цвєтаєва стверджує: “Між повнотою бажання і виконанням бажань, між повнотою страждання і пустотою щастя мій вибір був зроблений відродясь - і дородясь <…> Так, Тетяна не тільки на все моє життя вплинула, але на самий факт мого життя: не було б пушкінської Тетяни - не було б мене”. Сама біографія Пушкіна, і про це неодноразово зазнається в цвєтаєвській прозі, була для неї міфологічною канвою, з необхідністю, що вимагає заповнення в кожній поетичній долі. Знаходячись у безперервному діалозі з класиком, який був для неї живим співрозмовником, Цвєтаєва повинна була написати драматичний цикл - за зразком “Маленьких трагедій”. Знаходячись на еміграції, Цвєтаєва переклала французькою мовою пісню Вальсингама з “Бенкету під час чуми” і мріяла, щоб обставини дозволили їй перекласти всю п'єсу. Матеріалом “маленьких трагедій” стали пристрасті, що підпорядковують собі людину: пожадливість в “Скупому рицарі”, заздрість в “Моцарті і Сальєрі”, багатолюбство в “Кам'яному гості”, розпуста і гординя в “Бенкеті під час чуми”. Взяті разом драми циклу говорять не тільки про природу людини як таку (в тому числі і про духовні протиріччя самого Пушкіна), але і про духовну історію людства. “Романтика”, що стала першим цвєтаєвським досвідом об'єднання в цикл творів значного об'єму, не претендує на глобальні узагальнення, що будуть під силу тридцятирічному поету (як і тридцятирічному Пушкіну). Однак її світ багатоаспектно пов'язаний з “маленькими трагедіями” і тематично, на рівні теми пристрастей, і структурно, в плані розвитку принципів поетичного театру. Досліджуючи метафізику любові й творчості як внутрішнього сюжету “Романтики”, доречно навести відоме твердження Цвєтаєвої: “Все життя ділиться на три періоди: передчуття любові, сама любов і спогади про любов”. Ця думка якнайкраще підтверджується внутрішньою логікою циклу “Романтика”, що розпадається на три частини: п'єси, де любов дана як передчуття (“Червонний Валет” і “Завірюха”), п'єси, де перипетії любові стають основним сюжетом (“Фортуна” і “Кам'яний ангел”), і нарешті, п'єси, де досліджується, серед інших тем, і природа спогадів про любов (дилогія про Казанову). У п'єсах “Фортуна” і “Кам'яний ангел” дуже рельєфно змальований образ Ю. Завадського. Очевидно, на вістрі любові до нього і були написані ці п’єси. Відображаючи апогей у відносинах поета з предметом його поклоніння, ці драми стають кульмінацією циклу “Романтика”. У п'єсі “Кам'яний Ангел” відбувається послідовне розвінчання Завадського, а разом із тим і розвінчання поетесою власного жіночого засліплення. Кумир, створений Авророю, - бездушний кам'яний ангел, він реагує на заклик нареченої лише тоді, коли її серце жорстоко розбите. У момент, коли засліплення переходить в усвідомлення, Цвєтаєва ототожнює себе не з юною Пані в плащі, а зі старим Казановою, якому любовна мудрість також дозволила стати поетом (знамениті мемуари писалися ним у старості, коли почуттєва енергія перетворювалася в інтенсивну інтелектуальну діяльність.