Ефективність інгаляційних кортикостероїдів у лікуванні загострень бронхіальної астми

Така ж закономірність виявлена і у хворих з тяжким загостренням. Наприкінці 1-го тижня відновилася чутливість до бронхолітиків і приріст значень ОФВ1 і ПОШвид після інгаляції сальбутамола у 1-й групі був (20, 3 - 2, 6) % і (18, 2 - 2, 4) %, в 2-й групі – (21, 6 - 3, 5) % і (18, 0 - 3, 6) %, в 3-й групі – (18, 5 - 3, 4) % і (14, 3 - 4, 2) %. 3 початку 3-го тижня у 1-й групі відбулося зменшення приросту значень ОФВ1 і ПОШвид після проби з бронхолітиком до (7, 2 - 2, 6) % і (6, 2 - 4, 1) % відповідно, в 2-й групі – (7, 5 - 2, 5) % і (6, 1 - 2, 4) %, в 3-й групі – (9, 0 - 2, 7) % і (7, 2 - 3, 1) %.

Підвищення ранкової ПОШвид у 3-х групах при лікуванні легких загострень відбувалось з 1-го дня, але в 2-й і 3-й групах покращання показника відбувалось більш швидкими темпами, і їх значення вірогідно відрізнялось від показників хворих 1-ї групи на 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й, 8-й дні лікування. Значення ранкової ПОШвид нормалізувалось (наближалось до кращого індивідуального значення) і стабілізувалось (не відзначалось подальшого покращання) у хворих 1-ї групи на 10-й день, у хворих 2-ї і 3-ї груп – на 7-й день лікування.

Така ж закономірність відзначалася і при лікуванні хворих з тяжким загостренням БА. Покращання показників вірогідно швидше відбувалося у хворих, які лікувались флютиказоном пропіонатом і дексаметазоном, з вірогідними відмінностями показників у хворих, яких лікували із залученням будезоніда, на 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й, 8-й, 9-й, 10-й, 11-й і 12-й дні лікування. Значення ранкової ПОШвид нормалізувалось і стабілізувалось у хворих 1-ї групи на 14-й день, у хворих 2-ї і 3-ї груп – на 10-й день лікування. Динаміка ПОШвид наведена на рис. 3 – 4.

Оцінюючи загальну ефективність лікування за такими показниками, як кількість днів і ночей, вільних від симптомів і застосування препаратів для ліквідації

симптомів астми, можна визначити вірогідну перевагу флютиказона пропіоната над будезонідом. Переваги флютиказона пропіоната явні з 2-го дня лікування легких і 3-го дня лікування тяжких загострень БА (за симптомами і підвищенням ранкової ПОШвид).

Таким чином, можна зробити висновки, що інгаляційні кортикостероїди будезонід і флютиказона пропіонат є ефективними препаратами для лікування як легких, так і тяжких загострень БА і дозволяють досягти нормалізації клінічного стану хворих і показників функції зовнішнього дихання у 100% хворих на відміну від результатів досліджень Roorda R. J., Walhof C. M. (1998) ; Garrett J. Et al. (1998) які не отримали ефекту від інгаляційних кортикостероїдів при лікуванні загострень БА. У протилежність цим авторам Dahl R. Et al. (1993) ; Levy et al. (1996) ; Baker J. et al., 1998; Heinig A. H. et al. (1999) отримали досить високі результати лікування загострень БА з використанням інгаляційних кортикостероїдів, але ліквідації загострення вони досягли тільки у 70 – 88% хворих. Таке розходження в ефективності інгаляційних кортикостероїдів у лікуванні загострень БА можна пояснити тим, що автори використовували недостатньо високі дози або менш активні препарати, ніж будезонід і флютиказона пропіонат, наприклад, бекламетазона діпропіонат (Brogden R. N., 1975). При застосуванні системних кортикостероїдів ліквідацію загострення досягають також у 88 – 100% хворих, але за даними Cydulka R., (1998) у загальній популяції існує приблизно 20% хворих,

яким протипоказані системні стероїди через супутні захворювання або вагітність. Тобто, якщо порівнювати отримані нами результати лікування хворих з загостреннями БА із застосуванням інгаляційних кортикостероїдів, які можливо застосовувати у всіх хворих (100%), із результатами лікування системними стероїдами, які застосовують у середньому тільки у 80% хворих, то можна заключити, що нам удалося підвищити ефективність лікування на 20%. Отриману нами високу ефективність інгаляційних кортикостероїдів у лікуванні загострень БА можна пояснити тим, що ми застосовували найактивніші кортикостероїди – будезонід і флютиказона пропіонат у високих дозах згідно ступеню порушення показників функції зовнішнього дихання у хворих із зворотною бронхообструкцією.

При вивченні переносимості кортикостероїдної терапії встановлено, що частота виникнення побічних реакцій була подібною у пацієнтів 3-х груп. Не було випадків виникнення неочікуваних побічних реакцій, які не наведені в інструкції до препаратів, а частота очікуваних побічних реакцій була низькою в 3-х групах – 6, 6%, 6, 6% і 3, 3% відповідно.

Під час лікування загострень БА як системними, так й інгаляційними кортикостероїдами не виявлено від'ємного впливу на серцево-судинну систему (за даними ЕКГ) або артеріальний тиск.

У всіх пацієнтів на початку лікування рівень кортизола крові був у межах нормальних значень, середній рівень його в 1-й групі був (420, 3 - 64, 4) нмоль/л, в 2-й групі – (470, 7 - 52, 5) нмоль/л, в 3-й групі – (490, 4 - 45, 2) нмоль/л. Після лікування загострення БА із застосуванням високих доз інгаляційних

кортикостероїдів, або системних кортикостероїдів рівень кортизола крові зберігався в межах норми: 1-й групі