Економічний механізм відтворення ефективної зайнятості

вплив української держави на поведінку суб’єктів ринку праці засобами грошово-кредитної політики ускладнений і внаслідок того, що приблизно 50% обсягу економічної діяльності, доходів знаходиться поза обліком з боку кредитно-банківської системи. Значним є рівень бартеризації економіки;

через недовіру населення до кредитних інститутів люди вважають за краще позичати гроші один одному безпосередньо, в результаті чого банківська система має обмежені можливості впливу на інвестиційну діяльність.

На початку перехідного періоду в 1992-1993 роках реальна ставка відсотка в Україні була негативною (-13, 2% на місяць у 1993 році), існувало пряме раціонування кредитів. Неринковий розподіл кредитних ресурсів сприяв закріпленню неефективного розподілу інвестицій, а отже і робочих місць. Перебудова банківської системи України супроводжувалася збільшенням реальної процентної ставки і видачею кредитів відповідно до принципів зворотності і платності, що до певної міри оптимізувало структуру сукупної зайнятості в країні.

Бюджетно-фінансові важелі управління зайнятістю є частиною загального механізму відтворення попиту та пропозиції на ринку праці. Всі видаткові статті бюджету мають відношення до сукупного попиту на робочу силу. Існує проблема ефективного використання коштів платників податків на цілі підтримки суспільно необхідної зайнятості. Виходячи із участі держави у відтворенні зайнятості, запроваджено класифікацію зайнятості в економіці на: винятково бюджетну; зайнятість на приватних підприємствах, яка підтримується за рахунок бюджетних коштів; небюджетну чи ринкову. Розміри бюджетної зайнятості залежать від соціально-політичного устрою держави, її пріоритетів.

В умовах ринкової економіки, а також в перехідний до неї період податки відіграють певну роль в регулюванні зайнятості. Податки на заробітну плату, податок на прибуток, податок на додану вартість змінюють витрати виробництва, рентабельність, кінцеві ціни продукції, що відбивається на бажанні підприємців відтворювати робочі місця. Щоб збільшити попит на ринку праці, необхідно знизити податки на інвесторів та споживачів. Але зниження податків позбавляє владу коштів для здійснення політики підтримки попиту на працю. Той чи інший перерозподіл створеного валового продукту через бюджет розв’язує це протиріччя.

Аналіз впливу бюджетно-фінансових заходів на зайнятість показав, що він може бути як загальним, так і селективним, цільовим. Об’єктом бюджетно-фінансової політики є: макропопит на працю; попит на працю на окремих локальних ринках, окремих соціальних груп населення; попит на працю певних підприємств. Під час підтримки попиту на працю певних груп населення необхідно виходити з теорії екстерналій. До числа позитивних екстерналій, що з’являються при субсидуванні зайнятості некваліфікованих, низькооплачуваних працівників з часто тривалими перервами між роботами, відносяться: а) поява в людей почуттів самоповаги, справедливості, позитивного відношення до оточуючих, відхід від протиправних дій, пияцтва, наркоманії; б) можливість одержати освіту, корисні трудові навички на робочому місці; в) можливість здійснення даними працівниками позитивного впливу на своїх дітей.

У розділі 5 “Відтворення зайнятості в різних структурах ринків” визначено, що конкуренція на ринку праці є одним із інструментів економічного механізму відтворення зайнятості. Суперництво працівників і роботодавців обумовлює підвищення ефективності використання людських ресурсів. В ринковому господарстві змагання роботодавців на ринку праці стимулює удосконалювання організації праці, інтенсифікацію трудової діяльності людей і утворення, збільшення відносного надлишку робочої сили.

Ринок праці чистої конкуренції, монополія та монопсонія, монополістична/монопсоністична конкуренція є моделями ринку праці в кожній із яких існує те чи інше співвідношення конкурентних сил і сил неконкурентного походження. В кожній з цих моделей ринку праці існує свій особливий економічний механізм відтворення зайнятості. Найбільш економічно ефективною є зайнятість в умовах ринку вільної конкуренції.

Виділено такі об’єктивні фактори, які обмежують оптимізуючий вплив конкуренції на зайнятість: диференціація ринків праці під впливом розвитку суспільного поділу праці, посилення відмінностей в рівнях вимог до фахівців різних професій, посилення відмінностей в рівнях трудових потенціалів людей, характері відтворення даних потенціалів. Також систематизовано суб’єктивні чинники, що заважають конкуренції в трудовій сфері: дискримінаційна політика роботодавців, недобросовісна практика професійного ліцензування, номенклатурний принцип підбору і розстановки кадрів, державна монополія попиту на працю в адміністративно-командній економіці.

На основі праць А. Маршалла, В. Парето, Д. Рікардо досліджено вплив рентних відносин на формування оптимальної зайнятості. Рента на боці пропозиції праці, тобто рента, яку одержує найманий працівник, є для нього сильним стимулом до ефективної діяльності. Одержання ренти роботодавцем говорить про ефективність використання капітальних коштів, в тому числі й інвестованих в робочі місця. Перебуваючи в пошуку ренти, роботодавець намагається вилучити максимальну користь із індивідуальних властивостей працівників, покращити структуру робочих місць.

В розділі, залежно від походження, виділяються ринкова і позаринкова типи ренти. Підприємець може одержати рентний доход, який має ринкове походження за рахунок більш ефективного використання робочої сили. Позаринкову ренту одержують, зокрема, ті люди, які володіють монополією на прийняття важливих для економічних суб’єктів рішень. Рента ринкового типу відіграє позитивну для економічного розвитку роль, а рента позаринкового типу в ряді випадків – деструктивну. Тому держава повинна втручатися в процес формування рентних доходів.

Головним рентоодержувачем в адміністративно-командній економіці колишнього СРСР була держава. Зрівнялівка дозволяла перерозподіляти ренту, яка була одержана за рахунок експлуатації продуктивних працівників на користь неефективних. Рентні відносини в перехідний період серйозно деформують структуру прибутків у суспільстві, підриваючи устої ще слабкого ринкового механізму в цілому і ринку праці, зокрема. Одержуючи значні незароблені в результаті ефективної діяльності рентні прибутки, люди втрачають схильність до продуктивного підприємництва і праці.