Флейтове мистецтво в музичній культурі Львова (19 - 20 ст.)

У 1858 році Франца Доплера запрошено на посаду соліста-флейтиста та балетного диригента у Віденський придворний оперний театр, а з 1865 року він стає також професором гри на флейті Віденської консерваторії. З 1865 року і до кінця життя Карл Доплер працює як оперний диригент театру та викладач композиції у консерваторії в Штутгарті.

Франц та Карл Доплери ніколи не забували про своє рідне місто, неодноразово приїжджали до Львова з концертами та постановками опер (1843, 1857, 1858), про що красномовно свідчать тогочасні публікації у львівській пресі. Наприклад, у 1858 році Франц та Карл Доплери виступили у Львові з сольним концертом дуету флейтистів, а через кілька днів у Львівському театрі була поставлена під керівництвом К. Доплера опера «Беньовський» Ф. Доплера.

Найбільш популярними флейтовими творами в гастролях братів були «Угорська фантазія» ор. 35 та Концерт d-moll для 2-х флейт і великого симфонічного оркестру. Обидва брати брали участь у створенні концертного репертуару для двох флейт, який виконувався під час їхніх успішних концертних турів. Одним з найпопулярніших творів Франца Доплера у кінці 20 століття залишалася «Пасторальна угорська фантазія» ор. 26 для флейти з фортепіано, яка була опублікована у 1874 році; вона мала також і оркестрову версію. Окремий пункт присвячений теоретичному аналізу цього твору.

За творчим стилем Ф. Доплер належить до романтиків веберівсько-шубертівського кола, в творчості яких романтичні почуття ще досить чітко підпорядковані логіці класичних форм. Лише у вокальних творах та інструментальних фантазіях, парафразах композитор намагається відтворити нічим не обмежену стихію переживань, вразити слухачів бурхливим потоком емоцій. В творах Ф. Доплера відчутний вплив італійських оперних композиторів, в угорському колориті його опер вбачаємо приклад Ф. Еркеля, зустрічаємо також елементи російської, української, польської, турецької музики. Більшість творів для флейти Ф. Доплера не втратили актуальності по сьогоднішній день. Франц Доплер зумів у своїх флейтових творах поєднати цікаву, непереобтяжливу форму з блискучою віртуозністю. Композитор максимально використав глибокі знання природи та інтонаційної і технічної специфіки інструмента.

Поряд з використанням ритмів та мелодичних зворотів угорських танців у тематизмі «Пасторальної угорської фантазії» досить багато характерних інтонаційних зворотів, що походять з блискучої італійської оперної кантилени, адже Доплер постійно стикався з італійським репертуаром, майже неподільно пануючим на оперних сценах. Дуже часто твір у Доплера розвивається за законами віртуозної інструментальної імпровізації або навіть блискучої італійської арії (особливо в каденціях).

Найприкметнішою особливістю останнього епізоду Фантазії видається його близькість до українських інструментальних тем. Це здається зовсім природнім, враховуючи місце народження композитора, а також популярність деяких українських фольклорних пісенних та танцювальних жанрів у салонній та професійній музичній культурі галицьких митців (навіть неукраїнського походження).

Звертання до «Пасторальної угорської фантазії» А. Ф. Доплера у нашій праці не випадкове. Форма та типи розвитку цього твору, віртуозна партія у ньому солюючого інструмента є характерними для більшості флейтових творів композитора. Серед них у першу чергу необхідно назвати «Валазьку фантазію», «Дуеттіно» на угорські теми, «Ріголетто-фантазію», «Бравурний вальс», «Угорську фантазію» та інші твори.

Підсумовуючи перший розділ, необхідно відзначити, що відомості з музичного життя Львова першої половини 19 століття свідчать про досить високий музичний рівень громадськості міста. Одночасно вони вказують на те, що духові музичні інструменти були відомі у нашому місті і користувалися значною популярністю. Сольні і збірні концерти виконавців на духових інструментах набувають великої популярності на початку 19 століття, звідси не випадкова назва першого розділу праці.

Другий розділ – «Львівські флейтисти (виконавці та викладачі) у період 1854-1939 рр. « Хронологічними рамками цього розділу послужили дві значні події в музичному житті Львова. У 1854 році Галицьким музичним товариством у Львові було засновано консерваторію, а в 1939 році, після того, як місто входить до складу СРСР, у Львові на базі попередньо існуючих вищих музичних закладів відкрито Львівську державну консерваторію.

Перший підрозділ другого розділу досліджує динаміку розвитку та росту духових класів, зокрема, класу флейти на фоні становлення консерваторії ГМТ. В перші роки існування цього закладу усі духові інструменти викладав один педагог – Карл Брунгофер. У 1855 році у професора К. Брунгофера навчаються три флейтисти, кларнетист та гобоїст.

Необхідно зауважити, що педагоги-флейтисти, як і всі педагоги-духовики того часу, були прихильниками академічного напрямку в навчанні студентів. Питання технічного вдосконалення учня стояли у них в центрі уваги, завдання ж художнього виховання відсувалися на другий план. Впродовж двох-трьох років учні навчалися лише на позиційному матеріалі, на старших курсах виконували декілька п’єс і, як правило, твори одних і тих самих композиторів. Коло навчальних посібників було надзвичайно бідне і зводилося в основному до вивчення школи та етюдів одного автора. Твори Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя, В. А. Моцарта