Флейтове мистецтво в музичній культурі Львова (19 - 20 ст.)

Час праці Д. М. Біди у Ленінградській філармонії – це період його визнання як одного з найкращих флейтистів СРСР. Д. М. Біда працював під керівництвом визначних диригентів – Є. Свєтланова, І. Стравінського, К. Іванова та інших, виступав з геніальними солістами – Д. Ойстрахом, В. Буяновським. Чудову творчу характеристику музиканту дали Є. Мравінський та Д. Ойстрах. Доказом великого таланту Д. М. Біди можуть послужити його записи на платівки концертів А. Вівальді, А. Онегера, Октету І. Стравінського, записи концертів В. А. Моцарта.

Львівські музиканти пишаються тим, що Д. М. Біда жив і працював у Львові та започаткував тут сучасну українську школу гри на флейті. Свідченням цього є, зокрема, проведення Міжнародного конкурсу молодих виконавців на дерев’яних духових інструментах імені Д. Біди, початок якому було покладено у Львові в 1996 році.

У 40-50-х роках 20 століття перед викладачами-духовиками Львівської державної консерваторії стояли значні проблеми. Серед них необхідно назвати надзвичайну бідність репертуару, відсутність курсу методики викладання гри на духових інструментах, незадовільну роботу класу ансамблю, слабке ознайомлення студентів з оркестровою практикою та інші. Завідуючий оркестровою кафедрою професор Д. М. Лекгер причиною більшості недоліків у роботі вважав ситуацію, яка склалася з викладачами-духовиками: на той час кафедра не мала жодного педагога на духовому відділі, який був би основним працівником консерваторії. Усі педагоги-духовики були сумісниками і мало що зв’язувало їх з консерваторією. Ситуація покращується під час праці у ВУЗі учня Дмитра Біди – Юрія Івановича Смірнова.

Ю. І. Смірнов (випускник ЛДК 1957 р.) продовжив традиції флейтового виконавства та навчання, започатковані у Львові в останній період Ф. Прохачовим та Д. Бідою. Завдяки високому професіоналізму, широкому світогляду в галузі музичної культури, багатому виконавському та педагогічному досвіду Ю. Смірнов зумів підняти виконавство на флейті у Львові на якісно новий рівень. Юрій Смірнов органічно поєднував виконавську діяльність (виступає як соліст) з педагогічною (виховав більше 60-ти професійних музикантів), організаційною (керував духовим оркестром консерваторії, створив квінтет духових інструментів, який виступав в багатьох містах України) та науково-методичною роботою (Ю. Смірнов – автор методичних розробок, перекладів для флейти). З класу Ю. І. Смірнова вийшла велика кількість висококваліфікованих спеціалістів – лауреатів різноманітних конкурсів: Ю. В. Зацерковний – дипломант Республіканського фестивалю, соліст оркестру Київського академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка; Г. З. Галанта – лауреат Республіканського конкурсу виконавців, артист оркестру Київського академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка; В. С. Попадюк – лауреат Всесоюзного конкурсу профспілок (1963 р.), лауреат Українського конкурсу молодих виконавців (1965 р.), лауреат Всесоюзного конкурсу (1967 р.), лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у м. Софії (1969 р.), соліста оркестру Державного Українського Заслуженого академічного народного хору ім. Г. Верьовки та інші.

Четвертий підрозділ присвячений двом найцікавішим сьогоднішнім львівським педагогам-флейтистам -Левковичу І. А. (1936) та Жолубаку В. С. (1950). Саме вони та їх учні представляють у наші дні Львів на конкурсах різного рангу, в концертному житті міста, в науково-методичній сфері. Підрозділ розповідає про життєвий та творчий шлях І. Левковича та В. Жолубака, найбільш талановитих учнів цих педагогів.

П’ятий підрозділ -»Деякі технічні особливості львівської школи флейтового виконавства» – це спроба аналізу та систематизації спільних рис, які притаманні сучасній львівській флейтовій школі. Термін «технічні особливості» розглядається в підрозділі в широкому значенні і охоплює як постановку дихання, амбушюру так і питання штрихової культури, вібрації, інтонування.

Які риси мають бути присутніми у досконалого музиканта-флейтиста? Не існує однозначної відповіді на таке питання. Протягом багатьох десятиліть у флейтистів Львова склалися єдині критерії у розумінні методу досягнення професіоналізму: найважливішим елементом для флейтистів Львова залишається звук, його краса, його позаінтонаційна чистота та витончена музикальність виконання. У своїх переконаннях викладачі та виконавці спираються не лише на особистий досвід, але й на дослідження видатних радянських майстрів.

Порушуються і проблеми львівських флейтистів, зокрема, перехід музикантів з інструментів, обладнаних відкритим клапаном соль-дієз на інструменти зі закритим клапаном соль-дієз. Завдяки історичному екскурсу та зверненню до першоджерела (адже Теобальд Бьом створив свою флейту саме з відкритим клапаном соль-дієз, тому що вважав таке положення досконалішим, і лише реакційність французьких флейтистів, які звикли до старих пальцевих аплікатур, змусила майстрів змінити доцільну та зручну систему Т. Бьома) розкривається парадоксальність даної проблеми.

У шостому підрозділі відбувається огляд творів для флейти, написаних в останній період львівськими композиторами. Сучасна львівська флейтова школа формувалася не лише зусиллями виконавців, але й творчістю львівських композиторів. Більшість творів львівських композиторів для флейти були написані під впливом своєрідної виконавської майстерності флейтистів нашого міста і були вперше виконані саме львівськими музикантами. Так сталося, для прикладу, у випадку з написанням одного з найзначніших флейтових творів цього періоду – Концерту для флейти з оркестром Романа Сімовича. Композитор, захоплений чудовою грою на флейті Дмитра Біди, створює свій масштабний чотиричастинний твір (1953 р.).

Концерт для флейти з великим симфонічним оркестром у чотирьох частинах ре-мінор Р. Сімовича (1901-1984) – автора