Флейтове мистецтво в музичній культурі Львова (19 - 20 ст.)

Першу половину 20 століття з повним правом можна назвати часом найбільшої популярності в житті музичного Львова духових оркестрів. Вони звучали всюди – на вулицях, в парках, концертних залах, по радіо. Духові оркестри здатні були виконувати найрізноманітнішу музику, починаючи з легких та популярних вальсів Й. Штрауса і закінчуючи великими серйозними симфонічними творами. У 1934 році у Львові був проведений Фестиваль українських духових оркестрів. Цікаві факти стосовно заснування та функціонування духових оркестрів в Галичині знаходимо в статті С. Людкевича «Рефлексії з нагоди Фестивалю духових оркестрів у Львові», в якій автор зазначає, що у післявоєнних роках (від 1920 р.) на Галичині було створено щонайменше 50 духових оркестрів. Крім досить доступної фахової освіти популярності духових оркестрів у місті сприяли і інші позитивні фактори. У першу чергу – це фабрики, на яких виготовлялися духові інструменти. На зламі 19-20 століть, крім двох фабрик фортепіано, двох органних фабрик, у Львові існувала фабрика духових інструментів Ф. Зебека. Ще більша фабрика з виготовлення різноманітних дерев’яних та мідних духових інструментів існувала в м. Перемишлі, за 80 км від Львова. Численні реклами перемишльської фабрики Юзефа Негера знаходимо в номерах журналу «Orkiestra», який виходив у Львові в 30-х роках 20 століття.

Закінчується розділ інформацією про технічні та звукові можливості тогочасних флейт. У перших десятиліттях 20 ст. загальноприйнятою в нашому краї стає флейта системи Теобальда Бьома. Перше свідчення цього знаходимо в статті Юзефа Коффлера за 1930 рік. Тогочасна флейта Бьома вже мало чим відрізнялася від сучасного інструмента.

Третій розділ праці – «Сучасна львівська флейтова школа та її найяскравіші представники». У вересні 1939 року Львів вступає у період величезних перемін. Возз’єднання Західної України з УРСР та включення її до складу Радянського Союзу поклали початок нового часу в культурному житті міста. У грудні 1939 року була створена Львівська державна консерваторія, відкрито музичне училище, державні музичні школи. Концертне життя Львова також отримало цілком інший характер. У Львові почали активно діяти обласна філармонія, український театр опери та балету. Не завмерло музичне життя Львова і під час Другої Світової війни. Однак у цей період більшість митців пройшли через потужний ідеологічний прес, репресії, багато з них залишило нашу країну. На превеликий жаль, мало що поєднує у розвитку флейтової школи даний та минулі періоди. Відомості про попередніх викладачів-флейтистів обриваються, скоріше за все вони виїжджають з міст, і сучасну школу флейтової гри у Львові можемо прослідкувати лише починаючи з 1945 року.

Секція духових інструментів консерваторії сформувалася в 40-х роках 20 століття. До її складу увійшли викладачі: Ф. С. Прохачов (флейта), Г. У. Могила (гобой), О. В. Васільєв (кларнет), М. М. Тополь (фагот), В. В. Прядкін (валторна), П. С. Гуляєв (тромбон), Ф. В. Жубр (труба). Викладачі духових інструментів ЛДК були музикантами високого класу, більшість з них були одночасно артистами оркестрів філармонії та оперного театру. Сучасний рівень флейтового виконавства у Львові визначила праця трьох музикантів, які в найбільшій мірі вплинули на сьогоднішній стан львівської флейтової школи – це Федір Семенович Прохачов (1905-1949), Дмитро Михайлович Біда (1919-1979) та Юрій Іванович Смірнов (1928-1995). Про їх творчий та життєвий шлях розповідають три перші частини розділу.

Дослідження творчості першого викладача флейти ЛДК Федора Прохачова (вихованця Харківської консерваторії, з 1945 р. старшого викладача ЛДК) базується на архівних даних, матеріалах протоколів засідань оркестрової кафедри ВУЗу та на спогадах тодішнього студента Львівської консерваторії, академіка Академії мистецтв України, доктора мистецтвознавства, професора Івана Федоровича Ляшенка. І. Ф. Ляшенко дуже високо оцінював рівень музиканта: в 30-х роках Федір Прохачов пройшов по конкурсу в оркестр Великого театру під керівництвом М. С. Голованова у Москві, виборов звання дипломанта на Всесоюзному конкурсі виконавців на духових інструментах (Москва, 1941р.). Знаючи можливості цього викладача, І. Ф. Ляшенко вирішив вчитися у Прохачова як студент-кларнетист, але Ф. Прохачов погоджувався взяти його лише при умові, якщо він покине історико-теоретичний факультет. Він вимагав повної віддачі від студента. У Львові флейтист часто виступає в концертах, величезну роботу вкладає у виховання учнів. Найбільшим досягненням Прохачова-викладача стало формування творчої особистості відомого музиканта Д. М. Біди.

Дмитра Михайловича Біду з повним правом можна назвати основоположником сучасної львівської школи флейтової гри. Його учні до наших днів працювали та працюють в найважливіших музичних закладах Львова. Переважна більшість інших музикантів-флейтистів нашого міста є учнями його учнів. Метод занять та підхід до навчання флейтистів Д. М. Біди (серед яких можливо найважливішим є яскраво виражений пошук феномену здібностей учня, його неповторності у мистецтві, виключно індивідуальне ставлення до таланту) стають визначальними в роботі сучасних львівських педагогів флейти.

Дмитро Біда після закінчення ЛДК у 1950 році (клас викладача Ф. С. Прохачова) працює старшим викладачем Львівської державної консерваторії, викладачем музичного училища та спеціальної музичної школи-інтернату, а з 1946 року – ще і солістом симфонічного оркестру Львівської філармонії. Згодом (1957 р.)