Формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі

Як зазначає А. Хуторський [14, с. 135], компетентність – це володіння особистістю певною компетенцією, що включає її особистісне ставлення до неї та предмету діяльності, це усталена якість особистості. А компетенція визначається як  володіння індивідуумом  певним колом питань тобто характеризує певну діяльність особистості.

Отже, компетентність – характеристика особистості, що надає їй можливість активно і продуктивно виконувати будь-яку діяльність задовольняючи власні потреби  та спираючись на норми.  

Говорячи про компетентність дошкільника визначаємо, що це    особистісна, складна характеристика дитини, що засвідчує достатню її обізнаність, умілість, вправність у певному колі питань. Близьким до поняття компетентність є поняття зрілість. Ним позначають найвищий для певного віку поріг розвитку, ступінь його повноти, готовності до чогось. Отже, говорячи про зрілість дошкільника, маємо на увазі міру розвитку – особистісного, розвитку компетентності як інтегральної характеристики.

Проблеми комунікативної компетентності хвилювали вчених багатьох століть. У працях ХІХ ст. значну увагу науковці приділяли ораторському мистецтву, красі слова. Серед сучасних дослідників, праці яких спрямовані на підвищення культури спілкування і мовної культури, виділяються: Б. Антоненко-Давидович, В. Берков, Г. Волкотруб, О. Горбул, О. Сербенська, Т. Чмут, С. Шевчук та ін.

Дослідженням комунікативної компетентності особистості займались Б. Бєляєв, С. Бондар, І. Зимня, А. Леонтьєв, Р. Немов, І. Підласий та ін. Комунікативну компетентність  дошкільників різного віку досліджували О. Дронова, Т. Комарова, Н. Сакуліна, О. Ушакова, Н. Фесюкова   та ін.  

Комунікативна компетентність розглядається вченими як готовність  особистості до комунікативної діяльності. Комунікативна функція мовлення дозволяє встановлювати  контакти між людьми. В комунікативній функції можна виділити три аспекти: інформаційний (мова виступає як засіб передачі інформації від однієї людини до іншої і від покоління до покоління); виразний (засіб передачі почуттів, відносин, при цьому велике значення мають інтонація, експресивні складові – жести, міміка); мовлення як спонукання до дії, волевиявлення [17].

За визначенням російської дослідниці І. Зимньої [10, с. 13], усі компетентності за своєю природою є соціальними, так як тим чи іншим чином відображають особливості взаємодії, спілкування. Компетентності у широкому значенні слова виробляються, формуються в соціумі, вони є соціальними за змістовим наповненням, виявляються і функціонують у суспільстві. Визначаючи десять основних компетентностей, учена друге місце в ієрархічному порядку надає ціннісно-смисловій компетентності, що включає цінності життя, культури (мистецтво, музика, література), науки. Отже, можемо зробити припущення, що комунікативна компетентність, будучи за природою соціальною, формується, розвивається і вдосконалюється лише за умови перебування носія мови у колективі,  суспільстві в цілому.

Комунікативна компетенція дитини дошкільного віку є здатність будувати спілкування за допомогою мови й охоплює дотеоретичні (практичні) знання мови (фонетики, лексики, граматики), уміння формувати і формулювати думки в слові (побудова тексту), мовленнєву взаємодію з партнером (інтеракція) [10].

Комунікативна компетенція дитини дошкільного віку залежить від: комунікативних інтенцій (утримування в пам'яті сказаного й постійна кореляція плину спілкування з метою мовця, його проміжними та прикінцевими результатами); дотримання комунікативних стратегій, що дають змогу досягти необхідного результату комунікації; знання особистості співбесідника; зворотного зв'язку в комунікації, що передбачає, врахування особливостей адресанта, його соціальних ролей; уміння, володіти навичками декодування "мови тіла" співбесідника; орієнтації і підтримання самого процесу спілкування, тобто контролю за цим процесом, контролю власної мовленнєвої поведінки, емоцій тощо; навичок та вміння завершення комунікації, виходу з неї, контролю за посткомунікативними ефектами.

Аналіз багаторічного досвіду методистів дошкільної роботи дає змогу виділити основі позиції у змісті комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі:  

• обізнаність дитини  дошкільного віку зі способами та засобами мовленнєвої взаємодії (лінгвістичними та комунікативними); 
• адекватність вибору наявних навичок та вмінь, застосування і «зчитування» їх у мовленнєвій взаємодії; 
• орієнтація у ситуації спілкування (доцільно добирати мовленнєві та не мовленнєві засоби, виходячи зі змісту ситуації, її учасників, ставлення);
• комплексне, варіативне, творче застосування мовленнєвих і немовленнєвих засобів відповідно до поставленої мети [2].

Структура комунікативної  компетентності складається із чотирьох компонентних складників, представлених наступними аспектами:

• когнітивний складник (ступінь оволодіння знаннями, уміннями, навичками): вміння слухати; навички правильного говоріння;  вміння самостійно формувати образний задум мовлення;  
• особистісний складник: готовність до виявлення компетентності; сформованість мотивації; потреба у художньо-естетичному спілкуванні з колективом; 
• цілісно-смисловий складник: сприйняття процесу мовлення як невід’ємної частини свого життя; розвиток вольових якостей, достатніх для здійснення такої  діяльності в колективі; розвиток внутрішніх природних, універсальних властивостей особистості;
• результативний складник:  аналіз власного мовлення, здатність до самовдосконалення.

Отже, ми з’ясували різницю  між дефініціями «компетенція» і «компетентність», ознайомились із працями науковців, що присвячені дослідження комунікативної компетентності особистості та дошкільників зокрема. Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив з’ясувати, що під комунікативною компетентністю  розуміється здатність дошкільника користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої взаємодії. У структурі комунікативної компетентності виділяємо чотири компонентні  складники: когнітивний, особистісний, ціннісно-смисловий та результативний. Особливостям формування зазначеної компетентності дошкільників присвячено наступний параграф роботи.

 

 

Мета виховання є єдиною для всіх ланок системи освіти, що забезпечує повноцінний всебічний розвиток особистості від народження і протягом усього життя. Реалізація мети здійснюється відповідно до особливостей кожного вікового етапу з орієнтацією на наступність