Формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі

Хід заняття:

1. Кожній дитині запропоновано послідовно виконати такі завдання: 
2. розглянути сюжетну картинку, відповісти на запитання за її змістом, скласти розповідь;
3. переказати знайоме оповідання; 
4. скласти розповідь із власного досвіду на тему, запропоновану дослідником.

Результати дослідження заносяться до таблиці.

 

У текстовому матеріалі за кожним параметром наводяться конкретні приклади. Дитині пропонують скласти розповіді: за опорними словами, з власного досвіду, на задану тему, переказати твір. Розповіді записують на магнітофонну плівку. Під час прослуховування записів дитина виступає в ролі вчителя й оцінює розповідь, мотивуючи свою оцінку, однією з трьох фішок: червоною — все правильно, синьою — є деякі помилки, чорною- багато помилок, незв’язна розповідь. Можна запропонувати оцінити «відповіді» ляльки (записати заздалегідь розповідь із помилками).

Пропонуємо орієнтовні показники  комунікативної компетентності: мовленнєва активність,  наявність у дитини пізнавальних інтересів; відповідність знань вимогам програми; уміння зосереджувати увагу на пропонованому матеріалі й діяти відповідно до вказівок педагога; зацікавленість у вирішенні загального завдання; наявність потреби відповідати, звертатись із запитаннями, доповнювати відповіді однолітків, виправляти помилки.

 Рівні : 

• високий – дитина постійно прагне відповідати, бере участь у спілкуванні, шукаючи відповідь на поставлене запитання; готова доповнити товариша, вказати на помилки, яких він припустився у мовленні, виправити їх.
• достатній - дитина зовнішньо пасивна, не виявляє бажання відповідати, проте на запитання вихователя відповідає охоче, хоч і не завжди правильно та повно; виявляє невпевненість, соромиться, нервує.
• низький – під час заняття дитина часто відволікається, не може зосередитися на запропонованій темі.

Найбагатший досвід комунікативної взаємодії діти набувають саме в дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити оптимальні умови для такої діяльності.

Враховуючи результати діагностики початкового рівня сформованості комікативної компетентності дошкільників та керуючись означеними критеріями, ми отримали наступні показники сформованості комунікативної компетентності в експериментальній і контрольній групах, які представлено у таблиці.

Порівняльна таблиця 1  показників початкового рівня сформованості комунікативної компетентності дошкільників під час констатувального експерименту.

Таблиця 1 

 

 

Отже, одержані результати констатувального експерименту вимагають створення комплексу педагогічних умов для формування комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі.

 

   

Рис. 1. Діаграма  сформованості комунікативної компетентності дошкільників у навчально-виховному процесі аналізуючи мовленнєву діяльність дошкільників на початковому етапі діагностичної роботи можемо зробити наступні висновки: 

• мовленнєва активність у дошкільників сформована на середньому  рівні;
• виявлено  у дітей  активність у  пізнавальних інтересах; 
• встановлено відповідність знань вимогам програми; 
• перевірено уміння зосереджувати увагу на пропонованому матеріалі й діяти відповідно до вказівок вихователя; 
• відмічено зацікавленість у вирішенні загального завдання;
• присутня  наявність потреби відповідати, звертатись із запитаннями, доповнювати відповіді однолітків, виправляти помилки.

Проте, виникає необхідність у збагаченні словникового запасу дошкільників, збільшенні кількості занять з розвитку усного зв’язного мовлення, формуванні відповідального ставлення до процесу мовлення, формуванні умінь діалогічного мовлення.

 

 

У попередньому параграфі описані результати початкового рівня сформованості комунікативної компетентності дошкільників. Отже, нами встановлено, що половина дітей дошкільного віку орієнтуються в мовленнєвій взаємодії.  Так, кількість дітей, які виявили низький рівень комунікативної компетентності становить 26%, дошкільників з достатнім рівнем сформованості комунікативних умінь виявлено 57%. Дітей з низькою сформованою комунікативною компетентністю виявлено 17%.

 

Заняття з мовленнєвого спілкування бувають комплексними та спеціальними. Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводиться тричі на місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів мовлення, серед яких: звукова культура, лексика, граматика і власне зв'язне мовлення. Причому останнє є обов'язковою складовою такого заняття.

Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування (в методичній літературі зустрічається і під іншою назвою — «домінантне») охоплює лише один компонент мовлення (звукова культура мовлення, лексика або граматика) і проводиться лише один раз на місяць.

Планування занять з мовленнєвого спілкування. Доктор педагогічних наук Алла Богуш пропонує проводити протягом місяця три комплексні й одне спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування: на перші три тижні місяця плануються по одному комплексному, а на останній тиждень — спеціальне заняття. Плануючи комплексні заняття, вихователь слідкує, щоб усі завдання з розвитку мовлення рівномірно чергувалися протягом місяця.

Складаючи програмовий зміст комплексного заняття, вихователь має передбачити розвиток різних компонентів мовлення і відповідно визначити зміст роботи над кожним завданням із розвитку мовлення на цьому занятті. До речі, вихователь сам визначає, які завдання (словник, звукова культура чи зв'язне мовлення) розв'язувати на початку, в середині чи в кінці заняття — це залежить від його змісту та рівня мовленнєвої підготовки дітей.

У дослідженні розвитку комунікативних умінь у дітей дошкільного віку важливим моментом є підбір методів і методик вивчення з урахуванням особливостей психічного розвитку дітей даного віку.

У дослідженні використовувалися наступні методи:  

• Вивчення та аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження.
• Вивчення документації на дітей, які брали участь в дослідженні.
• Проведення психодіагностичної методики з теми дослідження.
• Аналіз отриманих результатів.

Діти дошкільного віку мають ряд психологічних і поведінкових особливостей, знання яких необхідно для того, щоб отримувати достовірні результати в процесі їх діагностичного обстеження.