Формування позитивного іміджу керівників державних інституцій: визначення та систематизація основних вимог

Мотиваційна функція тісно взаємодіє із функцією соціального впливу іміджу, яка полягає у підвищенні ефективності управлінської діяльності керівника, який має позитивний, чітко емоційно забарвлений та активний імідж.

У загальному вигляді під соціальним впливом розуміємо процес, через який поведінка одного або кількох людей змінює стан інших людей: їх поведінку, мотивацію або ставлення до тих чи інших речей і явищ [16]. Вплив є психологічною основою лідерства. Щоб стати лідером і залишатися їм, людині мало мати потенційну владу, треба користуватися нею, постійно впливати на інших людей, проводити через них свої рішення, перетворювати інших у своїх послідовників. Вплив в процесі спілкування взаємний. Але стосовно до лідерства говорять про так званий несиметричний вплив, який виникає, коли одна людина впливає на іншого значно сильніше, причому, цей вплив має зберігатися протягом тривалого періоду часу.

Широкий спектр використання іміджу керівника, його значення в оптимізації різних видів діяльності, у тому числі, професійного, роблять необхідним свідомий підхід до його формування.

Фахівці з соціальної психології, наприклад [34], виділяють первинну та вторинну стадії формування іміджу керівника. Первинна стадія включає такі елементи: первинну інформацію про особистість, перше враження і галоефект (ефект ореолу), які є пов'язаними між собою. Елементи первинної інформації в процесі цілеспрямованого формування іміджу комплексно входять в структуру самопрезентації. Сучасні іміджмейкери пропонують наступні складові самопрезентації з точки зору особливостей реалізації: візуалізація обліку, комунікативна механіка, вербальний ефект та емоційний вплив [1]. Значення цих факторів формування іміджу зростає у разі так званого віддаленого лідерства, коли більшість підлеглих не перебуває в постійному контакті з керівником (наприклад, для топ-менеджерів великих компаній).

Вторинні фактори утворення іміджу активуються безпосередньо під час взаємодії управлінця з оточуючими (так зване лідерство «обличчя до обличчя»), відбивають характерні риси фахової та управлінської діяльності і включають такі елементи:

професійні іміджеутворюючі фактори, які залежать від фахової підготовки, досвіду (у тому числі і управлінської діяльності), професійних досягнень. Базовою складовою професійних іміджеутоврюючих факторів є стиль керівництва, який може бути доповнено такими професійними характеристиками як індивідуальний стиль прийняття рішень, стиль розв’язання конфліктів, звична манера поведінки при вирішенні професійних завдань.

Основними якісними характеристиками іміджу керівника авторитарного стилю управління є: професіоналізм, лідерство, цілеспрямованість, системність мислення, здатність до полеміки. Щодо якісних характеристик іміджу демократичного керівника, то актуальними є тактовність, творчий підхід, вміння делегувати повноваження, емпатія, толерантність, ораторські здібності [2, 19].

особистісні іміджеутворюючі фактори – соціальні характеристики (соціальний статус, соціальні зв’язки) та особисті цінності (так звана «Я-концепція» або особиста місія) ;

стиль вербальної й невербальної поведінки, що виражає співвідношення екстравертності та інтравертності в особистості та власне темперамент менеджера. Основою іміджеутворюючих характеристик для керівника-інтроверта є емоційно-вольові якості (високий рівень самоконтролю, здатність прогнозувати ситуацію, забезпечувати виконання запланованого), а для екстраверта найбільш актуальними іміджеутворюючими якостями стають комунікативні (високі ораторські здібності, емоційність, образність мови) [2].

Вплив елементів первинної стадії поширюється на елементи вторинної стадії, коли ефекту ореолу продовжує впливати на загальний характер образу керівника, який складається на вторинній стадії.

 

 

Одним із ключових завдань, які має ставити перед собою кожна державна інституція, є формування їх позитивного іміджу шляхом підвищення якості послуг, що надаються, компетентності й професіоналізму всіх працівників, організаційної культури спілкування, а також результативності вирішення соціальних проблем населення. Найбільшої уваги при формуванні іміджу державної інституції потребує створення прийнятного для суспільства іміджу керівника, бо часто саме через його образ іде сприйняття результатів діяльності цієї інституції.

Державними інституціями є державні установи, заклади або їх частини, підрозділи. До державних інституцій, безперечно, відносяться державні органи представницької, виконавчої та судової влади (включаючи їх структурні та територіальні підрозділи), а також органи внутрішніх справ, державної безпеки, прокуратури, збройні сили, митниці, податкові органи тощо. Через усталену вбудованість у механізм держави органів місцевого самоврядування вони, разом з органами державного управління, теж мають бути віднесені до системи державних інституцій.

Крім того, державними інституціями можуть вважатися державні заклади освіти, науки, вищої школи, культури, охорони здоров’я, інші державні підприємства, установи та організації, що створюються державою для реалізації її функцій в соціальній, економічній сферах та для збереження й відновлення природного середовища Таким чином, державні інституції відрізняються від інших організацій тим, що вони (залежно від виду конкретних інституцій) мають і реалізують владні повноваження щодо здійснення державного управління на центральному, регіональному і районному рівнях; забезпечують реалізацію державної політики у певній сфері життєдіяльності суспільства; представляють спільні інтереси територіальних громад, приймаючи рішення щодо управління розвитком регіонів та районів країни; управляють територіальним розвитком сіл, селищ і міст від імені та в інтересах відповідних громад.

Незважаючи на досить широкий склад організацій, що включені до переліку державних