Формування позитивного іміджу керівників державних інституцій: визначення та систематизація основних вимог

- у структурі іміджу державних інституцій краще виокремлювати не бізнес-імідж, який більше притаманний виробничим і торгівельним організаціям, а діловий імідж організації з тими самими складовими;

- до іміджу керівника або вищого керівництва інституції треба додати їх уявлення про ціннісні орієнтири;

- представлена в іміджі персоналу його фахова компетентність має бути структурована далі із виділенням: мобільності (швидкість і якість обслуговування) ; акуратності у виконанні посадових обов’язків; точності виконання роботи; інформованості (готовність надати консультацію чи довідку з приводу будь-якого проблемного питання) ; наявності високої фахової кваліфікації та досвіду відповідної до посади роботи; культури спілкування, комунікабельності, вміння доповідати про стан справ за напрямком діяльності та виступати; соціальних та фізичних характеристик співробітників (вік, стать, сімейний стан, наявність/відсутність фізичних вад тощо) ;

- у візуальному іміджі організації має сенс виокремити дизайн і зручність для відвідувачів приймальні керівника, обладнання кабінету, а також представити символіку організації;

- соціальний імідж краще представити через уявлення широкої громадськості про соціальні цілі державної інституції та її роль в економічному, соціальному і культурному житті громадськості [14].

Крім того, імідж керівництва державної інституції доцільно доповнити компетентністю, ерудованістю, наявністю лідерських якостей, умінням брати на себе відповідальність за складні рішення, здібністю до результативного ведення переговорів, володіння ораторським мистецтвом тощо.

Ю. Падафет, виокремлюючи показники, що сприяють формуванню ставлення громадськості до державної установи, відносить до них так:

ефективність діяльності як цілісної структури, так і окремих її функціональних одиниць;

впорядкованість, згуртованість та монолітність державної організації; рівень культури, зокрема етичні норми;

ставлення співробітників до своєї установи та її керівників; стиль взаємодії з макро- та мікросередовищем;

відображення та врахування потреб населення, менталітету громадян та історичних особливостей місцевості [18].

Аналіз зазначених у цьому переліку складових елементів іміджу показує, що державна установа в даному разі розглядалась не стільки як складна система, скільки як підсистема комплексу інституцій, через які здійснюється реалізація державної влади. Такий підхід показує доцільність урахування в процесі формування іміджу державної інституції виконання нею свого суспільного призначення (місії) щодо надання послуг відповідно до потреб населення (а не таких, що забезпечують функціонування “державної машини” заради неї самої), її взаємодію з іншими державними інституціями, недержавними організаціями та населенням, а також взаємодію між підрозділами інституції, доцільність внутрішньої будови, раціональність виконання покладених на неї функцій.

Крім того, треба звернути увагу на необхідність забезпечення ефективного функціонування всіх державних інституцій як з точки зору корисності самого ефекту, так і з точки зору отримання найбільшого результату з найменшими витратами бюджетних коштів. Така необхідність виникає через те, що негативне сприйняття суспільством однієї з державних інституцій, зважаючи на її убудованість у систему реалізації державної влади, переноситься на відношення людей до влади взагалі, а далі виникає недовіра та упереджене ставлення до решти державних інституцій.

За цих умов формування позитивного іміджу кожної державної інституції, що має охопити багато напрямків та складових, треба починати не з нуля, а з подолання негативного стереотипу, що склався в суспільстві.

Відзначимо ще один важливий момент: при формуванні іміджу державної інституції доцільно орієнтуватись не тільки на населення і його очікування, а й на те, якою хочуть бачити цю інституцію керівники вищих інстанцій або навіть міжнародних організацій (якщо мова іде про центральні органи влади або державні інституції, що здійснюючи свої функції виходять на міжнародний рівень). Такий підхід забезпечить більш комфортні умови діяльності державної інституції через зниження вірогідності її ліквідації або реорганізації, незмінність керівництва, виділення додаткового фінансування під програми розвитку тощо.

Значне місце серед складових іміджу державної інституції займає імідж її керівника, бо саме керівник частіше за все представляє широкому загалу та вищім інстанціям результати діяльності організації, перспективні напрямки подальшого розвитку, інформацію про кількість та якість послуг, що нею надаються, тощо.

Безпосередній вплив на імідж державної інституції справляє загальне сприйняття образу керівника (те, що і як він говорить, як при цьому тримається, його компетентність, відповідальність, організаторські здібності, а також зовнішність та постава). Крім того, здійснюючи управління організацією, керівник впливає на те, наскільки вчасно та якісно надаються послуги, як побудована система управління, чи забезпечує вона прозорість діяльності державної інституції, який персонал підбирається, тобто фактично визначає імідж державної інституції в комплексі.

При цьому слід зважати на те, що на рішення виборців (у разі виборної посади голови державної інституції) або тих посадовців, що призначали керівника, вплинув його імідж, який був сформований у результаті попередньої діяльності. Таким чином, від іміджу конкретної особи (частіше за все політичного діяча) залежить і те, чи стане вона керівником конкретної державної інституції, і те, який імідж матиме ця інституція за часів її керівництва.

Політики як важливі дійові персонажі на політичній арені постають перед громадянами здебільшого не самі по собі, а в тому образі, за допомогою якого вони мають шанс бути зрозумілими і підтриманими. Політичний імідж керівника державної інституції виступає в якості зрозумілого, доступного, а отже, досить