Формування позитивного іміджу керівників державних інституцій: визначення та систематизація основних вимог

Політичний імідж – це своєрідне уявлення населення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі, яке включає різнорідні характеристики: особистісні якості (рішучість, певна агресивність, привабливість, зовнішній вигляд) ; організаторські, управлінські здібності (компетентність, вміння вести полеміку, участь у процесах прийняття рішень) ; характеристики, що зближують лідера з електоратом (пересічне походження, простота) ; комунікаційні здібності (вміння говорити і при цьому правильно жестикулювати).

При формуванні іміджу політика або державного діяча треба враховувати те, що бажаними для населення характеристиками є високий рівень загальної та політичної культури; уміння знаходити спільну мову з людьми; професійна компетентність; принциповість і чесність; порядність; наполегливість; приємна зовнішність (більшою мірою для жінок) ; уміння публічно виступати; переважно молодий вік; досвідченість.

Найдоцільнішою типологію політичного іміджу з точки зору його комунікативної сутності можна вважати таку: об’єктивний (реальний) – ті враження про політичний суб’єкт, його образ, які є в аудиторії; суб’єктивний – уявлення самого суб’єкта політики про те, яким його бачить аудиторія; модельований – той образ, який створюється цілеспрямовано фахівцями в галузі політичної іміджелогії і який з часом стає оновленим реальним образом, якщо він з використанням комунікативних технологій буде ефективно донесений до аудиторії.

Слід зазначити, що найбільшого значення політичний імідж набуває під час виборів у процесі публічного змагання за місце в органах державної влади та місцевого самоврядування. Він багато в чому забезпечує перемогу на виборах політичним партіям та їх політичним лідерам, щоправда, за умови, коли той політичний продукт, який пропонується суспільству, певною мірою відповідає його інтересам й очікуванням.

Відомий фахівець у галузі паблік рилейшнз Д. Бурстін вважає, що вдалий політичний імідж має бути зрозумілим, упізнаваним, в тому числі за гаслом правдоподібним, користуватися довірою людей; яскравим і привабливим; спрощеним для сприйняття масовою аудиторією; частково невизначеним для “приписування” бажаних для конкретних осіб рис та з іміджевими характеристиками, поданими в дещо перебільшеній формі.

Одним з важливих етапів роботи над створенням іміджу є підбір адекватного типажу, що згідно з класифікацією Р Шварценберга подібні до класичних театральних амплуа: “Рятівник Батьківщини” (овіяний славою герой) ; “Батько нації” (суворий та справедливий шляхетний батько) ; “Чарівний лідер” (персонаж, що намагається не стільки переконати в правоті своїх ідей, скільки просто сподобатися) ; “Свійський мужик” (нічим не примітна людина, яка волею долі опинилася серед політичного бомонду).

В. Бебик зазначає, що основні образи, що їх намагаються створити спеціалісти з політичної реклами, – “людина з народу” та “справжній лідер”, які подібні до четвертого та першого типів попередньої класифікації [3].

Під час формування образу “людина з народу” політик зображується як людина, якій притаманні такі цінності, як працелюбність, турбота про сім’ю та патріотизм, а задля створення іміджу “справжній лідер” потрібно переконати громадян, що цей політик здатен узяти на себе відповідальність та бути рішучим і послідовним. Крім того, при створенні іміджу політика доцільно йому додати кілька рис характеру, які імпонуватимуть кожній з основних категорій виборців, що допоможе отримати додаткові голоси.

 

 

Як відомо, переважна більшість населення імідж певного органу влади проецирує на імідж керівника цього органу. І перш ніж визначити та систематизувати іміджеві вимоги до керівників органів влади, спробуємо окреслити загальні положення щодо вимог до керівника органу влади як державного службовця

На сучасному етапі розвитку українського суспільства визначальним критерієм оцінки діяльності органів влади стає задоволення потреб громадян в отриманні якісних публічних послуг. Державні послуги – це послуги, що надаються органами державної влади (насамперед, виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями. Державні та муніципальні послуги разом можна назвати публічними послугами. Тобто публічні послуги – це всі послуги, що надаються публічним сектором, а також приватним сектором під відповідальність публічної влади та за рахунок публічних коштів.

Практика свідчить про те, що підвищення якості послуг кардинально змінює уявлення громадськості про державну службу, спосіб взаємодії державних службовців із громадськістю та спосіб організації державної служби. Слід відмітити, що в усьому світі влада все більш зосереджує увагу на сприянні соціальному та економічному розвитку через надання якісних послуг населенню. Що ж стосується України, то ефективність надання послуг громадянам на місцях, саме там, де населення безпосередньо контактує з державними інституціями, залишається досить низькою.

Як вважають науковці, зокрема, О. В. Журба, [10, с. 55], зміцнення управлінського потенціалу органів державної влади на місцевому рівні, якісний склад керівників місцевих державних адміністрацій є вкрай незадовільним. Так, близько 15% призначених голів і заступників голів райдержадміністрацій та керівників апарату обласних та міських держадміністрацій не мають досвіду роботи на керівних посадах у державному управлінні. Стільки ж голів РДА взагалі не мають жодного досвіду управлінської роботи.

Але ж для успішного виконання управлінських функцій необхідно визначити вимоги, яким повинні відповідати державні службовці. Так, українських дослідник В. О. Євдокимов у «Енциклопедії державного управління» [9, С. 95-96] зазначає, що професійно-кваліфікаційні вимоги – це необхідний рівень підготовленості фахівця для здійснення повноважень у межах обійманої посади, володіння необхідними знаннями, навичками та вміннями для