Холдингові компанії. Їх суть та особливості створення

можуть створюватися шляхом:

заснування холдингу на базі існуючого підприємства чи існуючого підрозділу;

формування холдингової компанії на базі колишньої чи існуючої управлінської структури;

створення холдингової компанії як нового господарського суб'єкта.

Перший варіант мас досить суттєві переваги перед двома іншими, оскільки у даному випадку немає обмежень на розміри контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств, що передаються у статутний фонд холдингової компанії. При цьому роль останньої буде виконувати одне із підприємств, які складають холдингову групу [11, c. 34].

Варто зауважити, що при другому варіанті в холдинг перетворюється орган управління (або „постміністерська структура”, що виникла на його місці – концерн, корпорація і т. д.), а підлеглі йому господарські суб'єкти стають дочірніми підприємствами. Холдингові компанії, створені на базі управління, об'єднують, як правило, підприємства однієї галузі, які виробляють подібну продукцію, а тому менш стійкі чи менш ефективні, до того ж представляють небезпеку з точки зору монополізації ринків.

Третій варіант має свої особливості. По-перше, у холдингову компанію об'єднуються підприємства різних галузей. По-друге, вона виникає як новостворений суб'єкт, статутний фонд якою формується виключно за рахунок акцій дочірніх підприємств.

На сьогодні більшість дослідників видокремлюють наступні основні моделі створення та розвитку холдингових компаній:

утворення шляхом перетворення великих компаній з виділенням з їхнього складу підрозділів як юридично самостійних (дочірніх) компаній, контрольні пакети акцій яких закріплюються у власності головних компаній;

об’єднання пакетів акцій юридично самостійних компаній та передачі цих пакетів холдинговій компанії;

утворення шляхом купівлі існуючою компанією пакета акцій інших компаній, що стають дочірніми стосовно неї;

заснування нових компаній, що із самого початку здобувають право домінуючої участі в інших компаніях;

шляхом укладення угоди про підпорядкування однієї компанії іншій, згідно з якою головній компанії передаються повноваження виконавчого органу дочірньої компанії.

Поддєрьогін А. М. вважає, що основним завданням будь-якого холдингу є підвищення економічної ефективності організації підприємства з метою одержання максимального прибутку та використання її для одержання ще більшого прибутку. У світі існує кілька варіантів побудови холдингу залежно від можливих шляхів досягнення максимального прибутку [22, c. 92].

По-перше – горизонтальна інтеграція. Згідно із цією моделлю, холдинг являє собою материнську компанію та мережу дочірніх компаній (філій), які побудовані та працюють однаково, як близнюки. Їх ключовою розбіжністю та шляхом одержання максимального прибутку є територіальне охоплення. Відповідно чим більше територіальне охоплення, тим більшим є успіх компанії. Такий варіант побудови холдингу характерний, наприклад, для оптової та роздрібної торгівлі.

По-друге – вертикальна інтеграція. У цій моделі холдинг являє собою головну компанію та ланцюг дочірніх підприємств, побудованих за принципом повного циклу. Дана схема є характерною для підприємств агропромислового комплексу, алюмінієвої промисловості тощо. Однак варіант побудови холдингу за принципом вертикальної інтеграції має сенс лише тоді, коли бізнес затребуваний зав-жди, у будь-якій економічній ситуації.

По-третє – конгломеративна диверсифікованість. Згідно із цією моделлю, дочірні компанії підбираються за принципом суміжності. Як правило, історія виникнення холдингів з такими схемами пов’язана з тим, що суміжний продукт, який є необхідним для основного продукту, не влаштовує головну компанію за ціною та якістю. У результаті приймається рішення про створення та розвиток нового бізнесу, який задовольнятиме вимогам компанії. При цьому необхідною умовою створення суміжної компанії є рентабельність та пер-спективність обраного суміжного ринку [27, c. 231].

Змішаний холдинг, створений згідно з такою моделлю, сьогодні є найбільш розповсюдженим бізнес-об’єднанням у базових галузях економіки пострадянських країн. Функціонування таких структур обумовлено завданнями підвищення ефективності бізнесу. Змішаний холдинг відкриває для акціонерів додаткові можливості підвищення капіталізації компанії. Він надає можливість підвищення потенціалу залучення сторонніх інвестицій для різних підприємств холдингу, а також оперативного перерозподілу коштів між напрямами бізнесу з метою його капіталізації в цілому.

Таким чином, процес організації холдингової структури може йти „знизу”, „зверху” чи об'єднувати обидва способи.

На першій стадії при організації „знизу” здійснюється об'єднання незалежних компаній з заснуванням їх холдинг-центру.

При цьому засновники можуть надавати різні засновницькі внески в активи об'єднання: грошові кошти, цінні папери, будівлі, споруди, обладнання, права на користування надрами, а також майнові права. В обмін на це засновники отримують звичайні акції.

У випадку, коли засновники холдингу – відкриті акціонерні товариства, то засновницьким внеском можуть бути звичайні акції цих компаній. У даному випадку виникають відносини співучасті, тоді як обидві компанії володіють голосуючими акціями одна одної. Холдингом є та з них, яка в змозі здійснювати діловий контроль над діяльністю іншої.

Після заснування холдингової компанії процес формування об'єднання йде „зверху”. Якщо досягнута умова між керівництвом холдингу та іншими компаніями на купівлю-продаж акцій, то здійснюється обмін акціями („дружнє” поглинання). Іншим варіантом „дружнього” поглинання може бути передача пакета акцій фірми в довірче управління холдингу.

В іншому випадку, коли відсутня така згода, холдинг намагається скупити акції компанії на фондовому ринку, а потім вже вступає у взаємовідносини на загальних зборах акціонерів („агресивне” поглинання). Результатом цього варіанта може бути заміна всього складу керівництва компанії.

У практиці, як зауважує Покропивний С. Ф. достатньо розповсюдженим варіантом встановлення ділового контролю над фірмою є інвестиційне кредитування. Такі кредити направляються на реалізацію конкретних заходів і проектів при участі кредитора у прибутку [13, c.