Історія і культура рідного краю

До фінальної доби пізнього палеоліту на Полтавщині лежать кілька стоянок пізньодеснянської та осокорівської культур (Х-ІХ тис. до н. е.). Чисельність мешканців тодішньої Полтавщини не перевищувала 150 чол. Насельники того часу належали до єдині живого підвиду сучасної людини – Ното сапієнс сапієнс (кроманьонців).

Як і неандертальці, кроманьйонці користувалися кам'яними інструментами і зброєю. Однак вони виготовляли досконаліші знаряддя й значно розширили їх коло. Поряд із кам'яна широко вживалися вироби з кістки й рогу. Кроманьйонці вина шли списометалку, гарпун, крючок, голку з вушком. Провідним засобом добування їжі у кроманьйонців.

Ранньомезолітична доба на Полтавщині представлена пам'ятками зимівниківської культури (назва походить від хутора Зимівники Свердловського р-ну Луганської обл.). На території нашої області розташовані рештки двох стоянок цієї культури – поблизу с. В'язівок Лубенського р-ну в Посуллі та неподалік с. Мозоліївка Глобинського р-ну на Дніпрі.

Зимівниківську людність складали лісові мисливці, озброєні луками й стрілами. Для оснащення стріл використовувалися спеціальні (трансверсальні) наконечники, які були розраховані на спричинення жертві больового шоку. Найвідомішою пам'яткою зимівниківської культури на території Полтавщини є В'язівоцька стоянка. Існування стоянки датується серединою VIII тис. до н. е. (7650-7450 рр. до н. е.). Залишки стоянки були відкриті у 1984 р. І. М. Гавриленком та О. Б. Суп-руненком в ур. Данилів островок на невисокому заплавному мису правого берега р. Сліпорід. Пам'ятка вивчалася І. М. Гавриленком у 1985, 1994-1995 рр. за участю Л. Л. Залізняка, В. Ю. Коєна, В. І. Непріної. На території площею більше 0, 2 га виявлено рештки 6 жител, три господарські ями, зібрано чимало крем'яних та кістяних виробів, заготовок і відходів виробництва, а також кістки тварин, риб тощо.

Житла були трохи заглибленими в ґрунт каркасними будівлями у вигляді чумів заввишки 4, 5 м, діаметром 3, 5-6, 0 м. Будівельним матеріалом для їх спорудження слугували жердини, шкури тварин, кора (береста), шматки дерну. В центрі житла знаходилося вогнище; поряд із житлом влаштовувалися господарські ями. Зі стоянки походять чимало цікавих, а то й рідкісних знахідок. На деяких виробах з кістки нанесені гравійовані зображення. Серед них можна побачити геометричні фігури, а також зиґзаґи, що віддалено нагадують стилізовану постать людини.

Пізньомезолітична доба представлена донецькою культурою. Існувала на Лівобережній Україні протягом VII-V тис. до н. е. В межах Полтавщини пам'ятки цієї культури зустрічаються в Пооріллі й басейні Ворскли. Найвідоміші серед них: стоянки в ур. Біла Гора під Полтавою, Хухра та Охтирка у Середньому Поворсклі. Поблизу с Солониця у Нижньому Посуллі.

Неоліт представлений трьома археологічними культурами: лизогубівською, дніпро-донецькою, ямково-гребінцевої кераміки та сурською.

Мисливці та рибалки культури ямково-гребінцевої кераміки розселилися у лісостепу Лівобережної України в другій-третій чвертях IV тис. до н. е. Прибульці увійшли у тісний контакт із місцевими києво-черкаськими та лизогубівськими мешканцями, асимілювавши частину з них.

Свої стоянки і поселення носії культури ямково-гребінцевої кераміки влаштовували переважно на підвищених берегах рік і озер. На Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверсько-му Дінці, Орелі виявлено понад 100 поселень цієї культури, з них більше 80 – на території сучасної Полтавщини. Одне з таких поселень розкопано в 1978 р. В. І. Непріною в урочищі Романове поблизу с. Лукім'я Оржицького району. Ранні місця помешкань носіїв культури невеликі, пізніші – іноді досягають площі кількох гектарів. На цих поселеннях споруджувалися наземні житла з вогнищами у центрі. Серед виробничого інвентарю вирізняються крем'яні знаряддя для обробки дерева – клини, долота і тесла, сокири різних форм. Широко представлені також ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з кременю і кварциту, кістяні й рогові вістря стріл та списів, гарпуни, рибальські гачки. Один із таких гарпунів виявлено біля пішохідного містка у Нових Санжарах.

Населення культури ямково-гребінцевої кераміки займалося здебільшого рибальством, мисливством і збиральництвом. Ні свійських тварин (окрім собаки), ні культурних злаків воно, ймовірно, ще не знало.

У другій половині IV тис. до н. е. носії культури ямково-гребінцевої кераміки існували поряд із енеолітичним населенням середньостогівської та трипільської культур. Завдяки трипільцям вони познайомилися з металевими виробами. Це помічено за розкопками верхнього шару поселення поблизу Лукім'я, де знайдене мідне чотиригранне шило. Наприкінці IV тис. до н. е. насельники пізнього етапу культури ямково-гребінцевої кераміки під тиском засухських племен мідного віку перемістилися з території області північніше – на Київщину і в Подесення.

Неоліт. Початок мідного віку на Полтавщині пов'язаний із проживанням на передстепових теренах півдня і заходу області племен середньостогівської культури (кін. V – IV тис. до н. е.). Найменування походить від назви дніпровського острова Середній Стіг у м. Запоріжжя, де вперше досліджене поселення носіїв цієї культури. Останнім часом середньостогівську культуру називають культурно-історичною спільнотою, виділяючи в ній чотири етнічні угруповання скелянське, стогівське, квітянське й дереївське. Вважається, що дереївське населення Правобережжя Дніпра стримало просування на схід трипільців. Більше того, набіги середньостогівців на трипільські поселення відіграли не останню роль у загибелі цієї працивілізації.