Історія і культура рідного краю

У середині І ст. н. е. зарубинецька культура під тиском сарматів трансформувалась у нову культурно-етнічну спільність. Деякі дослідники ототожнюють цю спільність із племенами венедів, які згадуються в писемних візантійських джерелах. Пізньозарубинецьке населення поширилося на великій території, включаючи весь Лівобережний Лісостеп. Імовірно, землеробсько-скотарське пізньозарубинецьке населення підтримувало з сусідами-степовиками мирні стосунки, виплачуючи данину продуктами сільського господарства.

Для тогочасних мешканців Полтавщини характерні пам'ятки типу Картамишевого 2 (II пол. І – кін. II ст. н. е.). Це переважно неукріплені поселення, розміщені на надзаплавних терасах чи підвищеннях у заплавах рік. Охоронні дослідження проводилися у 1997 та 2000 рр. І. М. Кулатовою, О. Б. Супруненком та Р. В. Терпиловським на селищі в ур. Озеро неподалік Західного укріплення Більського городища. С. П. Юренко в 1973-1974 рр. розкопувалися поселення на р. Оріль – поблизу сіл Йосипівка та Чернеччина. Напівземлянковий прямокутний котлован зрубного житла містив залишки відкритого вогнища, значну кількість уламків ліпного посуду (корчаг, горщиків, дисків-сковорідок, мисок), кілька виробів із заліза й бронзи, уламки імпортної амфорної тари. У господарських ямах діаметром 0, 8-1, 6 м та глибиною 0, 9-1, 2 м виявлено фрагменти ліпного посуду, керамічні й кістяні вироби, кістки свійських та диких тварин, у т. ч. бика, корови, коня, вівці, свині, кози, а також оленя, лося, кулана, кабана.

Під час розкопок орільських поселень досліджено кілька споруд. Знайдено уламки великих груболіпних корчаг, горщиків, дисків, високих реберчастих мисок з лискованою поверхнею, а також бронзову лунницю, пряслиця, уламки античних амфор. Протягом II пол. II ст. н. на Лівобережжі Дніпра розселилися прибульці зі східних районів Білорусі. Характерними для цього населення є пам'ятки типу Грині-Вовки.

На рубежі II-III ст. в Середньому та Верхньому Подніпров'ї поширилася київська культура – перша із достеменно слов'янських культур Середнього Подніпров'я.

Пам'яток цієї культури на Полтавщині відомо дуже мало. Характерною ознакою пізньозарубинецьких і київських старожитностей є високохудожні речі з виїмчастими емалями. До відомого археологічного зібрання К. М. Скаржинської свого часу належав бронзовий позолочений браслет з кутка Плютенці в Лубнах. Селища київської культури виявлено також поблизу с. Засулля Лохвицького, с. Вороньки Оржицького, с. Батьки Зіньківського та колишнього хут. Полтавці Полтавського районів.

У середині II ст. в Євразії розпочалися значні етнічні переміщення, які тривали майже до кінця VII ст. Ці переміщення величезних людських мас згодом дістали назву Великого переселення народів. Головний потік міґрантів спрямовувався з варварської периферії до кордонів Римської імперії. Римську цивілізацію в цей час охопила загальна криза, виявом якої став поділ імперії в 395 р. на Західну й Східну. Територія України стала місцем зіткнення трьох етнічних потоків: германського, слов'янського, тюркського.

Першим у часі відбувся германський потік. Близько 155 р. східні германці-ґоти із Скандзи (Південна Скандинавія) перебралися в гирло Вісли, а звідти в 169-170 рр. рушили від Балтики на південь. Діставшись України, ґоти вклинилися у зарубинецький масив слов'ян-венедів, змусивши частину місцевого населення мігрувати на схід та на південь. Приблизно в 211-217 рр. ґоти досягли Чорного моря і гирла Дунаю. Вони захопили грецькі міста-держави в Північному Причорномор'ї й підкорили Боспорське царство. Одночасно ґоти розпочали серію воєн проти Римської імперії на Дунаї. Ґотські війни 232-270 рр. втягнули, передусім сарматів.

Наприкінці III ст. готи створили в Україні державу, складу якої увійшли й місцеві племена. Найвищого піднесення ця держава досягла за правління конунга Германаріха (332-375 рр.). За деякими свідченнями, Ґотське королівство простягалося від Балтійського до Чорного й Азовське морів, від Тиси до Дону, включаючи Крим і чорноморське узбережжя Північного Кавказу. Провідна роль у державі ній належала племенам остроґотів (остґотів) та візіґотів (вестґоті] решта федератів перебували в нерівноправному становищі. Ґоти селилися громадами окремо від місцевого населення оберігаючи свій військовий побут та традиції. Водночас ґоти одними з перших у Причорномор'ї прийняли християнство. З готським часом в Україні пов'язують черняхівську археологічну культуру (назва – від могильника поблизу с. Черняхів на Київщині, тепер Кагарлицького району Черкаської обл.). Протягом III-IV ст. черняхівська культура поширилася на значній території України.

Основним заняттям носіїв культури було орне хліборобство. Землю орали дерев'яним ралом із залізним наконечником-наральником. Зерно мололи в жорнових поставах. Розводили велику рогату худобу, коней, свиней, свійську птицю. Розвивалися ремесла (залізоробне, ковальське, бронзоливарне, каменеобробне й деревообробне, кісткорізне, ювелірне, гончарне). Небачених доти масштабів набула торгівля з пізньоантичними державами. Основним предметом експорту було зерно. Імпортували переважно амфори з олією та вином, скляні кубки, червоно-лаковий посуд, вироби з чорних та кольорових металів, прикраси, дорогі тканини. На поселеннях знайдено знаряддя праці (залізні наральники, леміші, серпи, коси, сокири, ножі, ротаційні жорна), зброю (залізні мечі, наконечники списів і стріл), прикраси (бронзові й срібні фібули, пряжки, гривни, підвіски з мушлів), численні скарби (римські монети). Черняхівські племена мали розвинену язичницьку світоглядну систему. Знали календар і письмо.

Пам'ятки черняхівської культури з'явилися в Лівобережному Лісостепу приблизно в середині III ст. Поява їх