Історія і культура рідного краю

Всупереч поширеним уявленням, кочівники не «завойовували» Лівобережний Лісостеп. Місцеві племена мали власних правителів, які виступали союзниками або противниками скіфів. Центрами племінних об'єднань були могутні городища, серед яких виділялася столиця гелонів на Більському городищі. Залежність від кочовиків була номінальною (вірогідно, навіть не передбачала сплати данини). Скіфи мирно кочували у безпосередній близькості від лісостепових городищ та поселень, просуваючись придатними для випасу худоби степовими вододілами річок. Частина кочівників осідала на землю поблизу городищ, поповнюючи контингенти населення лісостепу.

Між осілими хліборобами й скотарями та степовими кочівниками встановилися тісні культурно-економічні зв'язки. Обидві сторони були зацікавлені в хлібному експорті до грецьких колоній на Чорному мору. Унаслідок взаємовигідної торгівлі в регіоні розповсюдилися однакові типи озброєння, кінської упряжі, прикрас. У лісостепові райони спрямовувалися також торгові експедиції давньогрецьких купців.

Землеробські племена краю були відомі населенню античних полісів Північного Причорномор'я під збірною назвою «скіфи-орачі». При цьому серед племен, що мешкали на території тодішньої Полтавщини, давні греки розрізняли будинів, гелонів і неврів. У свідоцтвах античних авторів лісостепові племена виступають як самостійні державні утворення, що мають своїх царів і проводять незалежну політику. За повідомленням Геродота, під час скіфо-перської війни царі гелонів і будинів виступили на боці скіфів. Можливо, через це Дарій вторгся в Лісостепову Скіфію і атакував її столицю Гелон.

Серед лісостепового населення виділяють ворсклинську, попсільську та посольську групу пам'яток. Вивчено чимало курганів 6-4 ст. до н. е., зокрема, Олефірщини Диканського району (розкопки І. М. Кулатової 1989 р.) та в околицях Мачух Полтавського р-ну (розкопки М. Я. Рудинського, 1924, 1946 рр.). Поховання засвідчують значне майнове і соціальне розшарування тогочасного ворсклинського суспільства. Рядові поховання мали вигляд прямокутних ям із дерев'яним накатом. Для заможних покійників споруджувалися камери складні – з рубленими склепами, входами-дромосами зі ступінчастим: ком, дощатими настилами підлоги на масивних лагах. На перекриття поховань розкидалися рештки тризни й вугілля поминальних вогнищ, і, увалися туші жертовних тварин. Чоловічі поховання супроводжувані зброєю та кінським спорядженням; жіночі – прикрасами і предметами туалету, зрідка – сагайдачними наборами. Іноді в ногах знатних лежать поховані разом із ними раби.

Псільска локальна група пам'яток скіфського часу представлені у межах області Книшівським городищем, рештками близько укріплених поселень, курганними могильниками та окремими похованнями. Пам'ятки розташовані здебільшого у середній течії Псла. Найбільше їх скупчення відзначено на території Гадяцького району. Тут виявлено понад 20 селищ площею 1, 5 га, розміщених на мисоподібних виступах високого берега (досліджувалися Гавришем П. Я.).

Серед поховальних пам'яток Попсілля відомо кілька курганних некрополів. Серед них – найбільший некрополь скіфського часу на Полтавщині – Броварківський могильник у Гадяцькому районі. Поховані в ньому належали до військово-вершницької верхівки населення басейну Середнього Псла.

Відомий ще з кінця XIX ст., могильник досліджувався на поч. XX ст. М. Ю. Бранденбургом, В. В. Хвойкою, С. А. Мазаракі та М. О. Макаренком (останній у 1908 р. розкопав 7 курганів). У 1989-1993 рр. П. Я. Гавришем вивчено ще 5 курганів. Могильник займає видовжену частину мисо-подібного виступу плато над Пслом і його правою притокою Ґрунню, поряд із садибами мешканців с. Броварки Гадяцького р-ну. На середину 1950-х рр. у його складі налічувалося близько 200 курганів висотою 0, 2-1, 0 м. На території села збереглися насипи-гіганти висотою від 5 до 12 м. Це найвищі кургани скіфської доби на території Полтавської області. Незважаючи на те, що некрополь неодноразово грабувався у давнину, в поховальному інвентарі досліджених насипів знайдено деталі кінської вузди та зразки зброї – мечі-акінаки, наконечники на списи, вістря стріл, фрагменти панцирів.

Посульський локальний варіант культури лісостепового населення скіфської доби на Полтавщині здавна привертає увагу дослідників. Посулля розглядається багатьма вченими як найвиразніший приклад співіснування прийшлих кочівників і автохтонного населення біля північних кордонів розселення будино-гелонських племен. Кочова військово-вершницька еліта тримала під контролем торговельні шляхи і разом із тим захищала поселення землеробів від нападників. У У-ІУ ст. до н. е. племена Посулля утворили протодержаву з центром на Басівському городищі (на території сучасного Роменського району Сумської обл.).

Полтавщина у пізньоскіфські часи. Політичні потрясіння пізньоскіфської доби (III-І ст. до н. е.) негативно відбилися на розвитку краю. Торговельні шляхи перемістилися на південь, життя на городищах і поселеннях занепало, значна кількість населення переселилася в інші регіони. Культурні шари пізньоскіфського часу відкрито головним чином на поселеннях Середнього Посулля.

Поховання пізньоскіфського часу виявлено на території с. Правобережна Кишенька Кобеляцького району, поблизу с. Кириленки Кременчуцького району, а також у степових курганах неподалік с. Стінка Чутівського району та у м. Карлівка. Відомі також окремі знахідки пізньоскіфських старожитностей (ліпна курильниця з