Історія і культура рідного краю

Поблизу сіл Шевченки Полтавського та Василівка Диканського районів знайдено бронзові ранньочерняхівські фібули. В номадському похованні в кургані на північ від смт. Нові Санжари виявлено наконечник списа, ґудзики з бронзи, срібла й золота, підвіски-лунниці, пряжки та деталі прикрас ременів. З номадським поховальним комплексом в кургані на Білій горі в смт Білики Кобеляцького району пов'язана знахідка довгого залізного двосічного меча III ст. н. е. Найяскравіший комплекс – Сторожове та Кантемирівка.

Наприкінці III ст. Полтавщина остаточно увійшла до ареалу черняхівської культури. Тут мешкали представники скіфо-сарматського, ранньослов'янського та ґото-германсь-кого етносів.

На сьогодні перелік місцезнаходжень, поселень та могильників черняхівської культури на теренах краю перевищує 270 назв.

З околиць Градизька походить найбільша в Україні колекція черняхівських фібул, пряжок та інших прикрас, зібрана на пам'ятках, розмитих Кременчуцьким водосховищем. Поблизу с. Засулля під Лубнами знайдено жорно-бігун. На території скіфського городища в ур. Сад поблизу с. Клепачі Лубенського району виявлено довгий двосічний залізний меч – характерний зразок озброєння ґотського воїна-професіонала.

Черняхівські поселення здебільшого розташовувалися на чорноземних ґрунтах надзаплавних терас річок. Наприклад, Недогарки в Кременчуцькому районі, Більське, Кантемирівське. На ряді поселень відкрито сліди виробництва, зокрема, гончарного. Розкопано також ряд черняхівських ґрунтових могильників і курганний некрополь, зокрема, в Компанійцях неподалік Григоро-Бригадирівки Кобеляцького та Кантемирівка Чутівського районів. Поховання представлені як (кремаціями), так і трупопокладеннями (інґумаціями).

Поховання з кремацією у Компанійцівському могильнику супроводжувалися ліпним посудом вельбарського (ґотського) типу та зброєю, характерною для германців. У Кантемирівському могильнику поховання здійснені за обрядом інґумації в катакомбі та ямах із підбоєм. До інвєнті входили предмети спорядження вершника, дорогоцінні прикраси і побут речі, які, очевидно, належали аланській верхівці князівського рангу.

Внаслідок пожвавлених торговельних зв'язків із регіоні ми Північного Причорномор'я, Балкан та Паннонії в середовище черняхівських землеробів і скотарів потрапляла знач кількість срібних римських монет – денаріїв. Частина дійшла до наших днів у вигляді скарбів. Деякі з них налічують від кількох сотень до кількох тисяч монет. Із черняхівськими старожитностями на Полтавщині пов'язані пері знахідки імпортних виробів із християнською символікою.

Типовий скарб, захований наприкінці III – на поч. IV ст., знайдений в с. Труханівка Котелевського р-ну. До його складу входило більше 200 римських денаріїв, випущених при імператорах Веспасіані, Нерві, Траяі Адріані, Антоніні Пії, Марку Аврелію, Коммоді, імператрицях Фаусті Старшій та Фаустіні Молодшій. найбільший це Лукищінський скарб. У с. В'язівок Лубенського району виявлено римський світильник у формі корпуса корабля із зображенням хреста.

Попри свій провінційно-римський блиск, черняхівсьі культура не залишила після себе прямого наступника. Вона зникла разом зі своїми носіями після поразки ґотів у вій з гунами 371-375/380 рр. Розгромлені ґоти та їхні союзники частково були знищені й витіснені зі своїх територій, частково залучені переможцями до своїх завойовницьких походів

Після відходу готів Україна майже на століття увійшла до складу Гунської імперії (375-472 рр.). Європейські гуни були далекими нащадками кочових племен хунну, які заселяли північну окраїну пустелі Гобі і Центральній Азії. Після поразки у війні з китайською імперією Хані (202-57 рр. до н. е.) хунну втратили споконвічну територію. Частина кочовиків продовжила боротьбу, а коли в 155 р. н. е. їхній опір було остаточно зламано, відступила з боями на захід. У 158 р. «неприборкані» хунну досягли берегів Яїку, Волги і Нижнього Дону. Після того два століття про них ніхто не чув. Внаслідок змішування з місцевим угро-фінським населенням народився новий етнос – гуни. Спроба сарматів-аланів відібрати у гунів степові прикаспійські рівнини призвела до гуно-аланської війни.

Гуно-ґотська війна затяглася до кінця IV ст. Поступившись гу-нам причорноморськими степами, ґоти затримали за собою Середнє Подніпров'я і Лівобережний Лісостеп. Тут були володіння конунга Вінітарія та його наступників Гунімунда і Торісмунда. Скориставшись послабленням готської військової потуги, місцеві слов'яни-анти зробили спробу визволитись з-під влади ґотів. Вінітарій діяв рішуче, розп'явши антського царя Божа з 70-ма старійшинами. Проте ґотський час в Україні невмолимо добіг кінця. У 400 р. гуни витіснили ґотів за Дунай. Просуваючись далі в Європу, вони незабаром зайняли Паннонію, а у 430 р. досягли Рейну.

Після того, як в 434 р. влада в державі перейшла до Аттіли (до 445 р. правив разом із братом Бледою), гуни стали вершителями долі всього Європейського континенту. Аттіла об'єднав під своїм прапором різно-етнічні племена від Волги до Рейну. Назва «гуни» в IV-V ст. стала збірною для багатьох племен, що населяли тоді Східну Європу. В 441-447 рр. гуни під проводом Аттіли здійснили інтервенцію на Балкани, спаливши 70 міст і змусивши імператора Східної Римської імперії Феодосія II поступитися південним берегом Дунаю. Протягом 450-472 рр. гуни вели кровопролитну війну на Заході, поставивши на край загибелі Західну Римську імперію. Невдовзі після завершення знаменитого Західного походу 450-451 рр. Аттіла помер, а створену батьком імперію поділили між собою його численні сини. Спадкоємці ввели Гунську державу в стан глибокої кризи, з якої вже не знайшлося виходу. Відступаючи перед ґотами, що прагнули реваншу за минулі поразки, останні гуни в 472 р. перейшли Дунай і вступили у підданство Східної Римської імперії. їм були виділені землі в Добруджі.

З утворенням Гунської імперії