Історія і культура рідного краю

Болгарські старожитності на території України фактично розчинені в пам'ятках салтово-маяцької культури, яка ототожнюється з хозарами. Болгарські елементи простежуються на невеликій території Лівобережжя у межиріччях нижніх течій Самари, Орелі, Ворскли, Псла і Сули.

Північна межа поширення пам'яток болгарського періоду позначена пеньківськими і колочинськими поселеннями на майданчиках давніх скіфських укріплень у Поворсклі та басейні Псла. Такий своєрідний форпост-сторожа досліджений на території Східного укріплення Більського городища. Він ховався серед лісових масивів і контролював давній брід на шляху через Ворсклу, звідки могли з'явитися нападники-кочівники. В цей час життя на деяких поселеннях пеньківської культури на кілька десятиліть затухає. Прикладом цього може бути наявність кочівницького могильника на селищі в Рябівці, на півдні Сумської обл., впущеного до заповнення котлованів жител та господарських ям слов'янського поселення у II пол. – серед. VII ст. За рядом ознак, інвентарем та орієнтацією поховань, дослідники вважають цей некрополь родовим кладовищем болгар. Найвиразнішою пам'яткою розташування кочівок болгар на степових прострах Полтавщини є невеликий некрополь (три могили), вміщений до насипів курганів доби бронзи у с. Климівка Карлівського району, досліджений А. К. Тахтаєм та М. Я. Рудинським. Пам'ятка датується серед. – III чв. VII ст.

В одній із могил цього кладовища (яма розміром 1, 42x2, 50 м, глибиною 0, 5 м) у випростаному положенні лежали щільно притиснуті один до одного жінка зрілого віку та підліток. У головах похованих стояли гончарний глек і ліпний неорнаментований горщик, а в ногах жінки – лис-кована гончарна кружка з ручкою. До складу поховального інвентаря входили також розвал бронзового люстерка круглої форми, розсип скляних і склопастових намистин, мармурове пряслице.

Серед ранньосередньовічних комплексів, залишених кочовим населенням Північного Причорномор'я і Середнього Подніпров'я, увагу дослідників привертають знахідки т. зв. «перещепинського кола» – від с. Мала Перещепина Костянтиноградського повіту Полтавської губ. (тепер Новосанжарського району Полтавської обл.), де в 1912 р. за випадково вин було знайдено багатющий «скарб» золотих і срібних речей. Оскільки кочівники ніколи не закопували речі скарбів, перещепинська знахідка пов'язується з похованням знатного тюркського вождя. Прихильники «теорії не сумніваються, що поховання належало хану Кубрату. Інші історики це заперечують. Одні дослідники (серед них – наша землячка В. Н. Жук) беззастережно приймають «теорію Кубрата», інші – її заперечують. Сьогоднішній стан історичних джерел проблеми не дозволяє зробити остаточних висновки

Кубрат (р. н. і см. невід.) – легендарний хан Болгарії. Відомості про Кубрата дуже суперечливі й сумнівні. Очевидно, створюючи його біографію, історики синтезували відомості про кількох різних людей, які діяли на різночасових відтинках болгарської історії. Цими людьми могли бути: вождь кутригурів Курт, небіж імовірного вождя кочівників-федератів Органи Куернак, провідник повсталих паннонських болгар Кувер, батько історичного болгарського хана Аспаруха Кробат.

Передусім Кубрата ототожнюють з кутригурським вождем Куртом. За деякими даними, Курт правив 58 років (584- 642 рр.). А відтак він повинен був бути маленьким хлопчиком під час вступу на престол. Тому існує версія, що в перші десятиліття царювання (до 619 р.) регентом був його дядько Органа. Утвердившись в якості правителя кутригурів, Курт вирішив покінчити з васальною залежністю від аварського кагана, для чого заручився підтримкою Візантії. Підчас переговорів у Константинополі з імператором Іраклієм (619 р.) Курт був охрещений і зведений у ранг патриція (звичайний візантійський дипломатичний етикет того часу). У аварсько-візантійській війні 626 р. Курт зберігав нейтралітет, а після відступу аварів з-під Константинополя проголосив свою незалежність. Повідомлення деяких джерел про підняте Куртом у 634-640 рр. повстання проти аварів більш ніж сумнівне, оскільки в цей час головна загроза для його держави вималювалася на сході, де набирав силу Хозарський каганат. В «Іменнику» болгарських ханів (IX ст.) імен й Органи не зустрічаються. Натомість є і дані про якогось Органу і його небожа Куернак: в Константинополі, причому Куернак був запідозрений в двірцевих інтригах. Це означає, що Куернак, знатного кочівницького походження, за в і способом життя був уже візантійцем. У візантійських джерелах є також згадки щ «гунського вождя», який у 619 р. хрестився в Константинополі, але його зв'язок із Органою чи Куернаком сумнівний.

Зафіксований у джерелах VIII ст. переказ про г болгар називає батьком історичного Аспаруха Кробата, який помер у період правління імператора Константа II (641-668 рр.). Змінив звучання імені, у підсумку можна одержати Кубрат. Однак, виведене «середнє арифметичне» з життя кількох різних людей остаточно заплутало майбутні покоління істориків. За винятком текстів Феофана і Никифора, історія болгарської держави нагадує легенду зі стандартним сюжетом: жив-був король, у якого було п'ятеро синів; помираючи, батько заповідав синам триматися разом, але вони не послухали, внаслідок чого їх перемогли вороги і вигнали з отчої землі; з тих пір плем'я розділене на п'ять різних частин, які живуть в різних місцях.

Перше із поховань «перещепинського кола» було відкрито в с. Макухівка під Полтавою влітку 1882 р. У піщаних видувах берега під Коломаком хлопчаки-пастушки знайшли чимало золотих предмметів напутнього інвентаря кочівницького поховання. Зусиллям археолога І. А. Зарецького були збережені кілька речей: краси поясного набору, коліщатко від курильниці та м візантійського імператора Іраклія 637/638 рр. Ще одне поховання знатного номада трапилося у невеликому кургані на дюнах