Історія і культура рідного краю

У середині IX ст. угри змушені були відступити печенігам Дніпро-Донське межиріччя, а самі просунулися далі на захід, у степи Ателькузу – місцевість між нижньою течією Дніпра і Серетом. Звідси вони здійснювали набіги на слов'ян, збираючи данину та виводячи полон. Ці напади засвідчені арабськими авторами. Водночас угорські вершники брали участь у військових сутичках у Карпатському басейні, розділеному на той час між франками, болгарами та моравами (перші угорські загони з'явилися на Дунаї бл. 839 р.). Вивчивши тамтешні місця та відчувши «вакуум влади» на цій території, у 895 р. угорські племена назавжди залишили наддніпрянські степи і вирушили до Карпатських гір. Прийнявши на себе спадщину Аварського каганату, угри поселилися на багатих землях Паннонії. Опинившись між двома європейськими цивілізаціями, етнічно відособлена угро-фінська Угорщина не тільки вистояла, а й стала вагомою силою.

За легендою, перед походом ватажки семи кланів уклали союз і скріпили його кров'ю. Очолив союз князь Арпад. Під його проводом у Паннонію дісталося майже півмільйона угорців, болгар, слов'ян. Так у 895 р. угри знайшли європейську батьківщину. Перші десятиріччя вони продовжували жити у звичний спосіб: випасали худобу та здійснювали грабіжницькі напади на сусідів.

Про перебування угрів на землях Полтавщини свідчать окремі знахідки давньоугорських речей. Зокрема, на Опішнянському городищі знайдено уламки імпортного керамічного казана з вушком. Найвиразнішою пам'яткою перебування угрів на теренах краю є відкрите О. Б. Супруненком поблизу с. Твердохліби Кобеляцького р-ну поховання воїна-кочівника II пол. IX ст.

Поховання здійснене в ямі на глибині близько 1, 2 м. Похований лежав випростано на спині, головою на захід, з викладеними вздовж тулуба руками. Біля його ніг виявлено череп і кістки кінцівок коня із залізними деталями кінської вузди. Напутній інвентар включав срібні бляшки із позолотою набору, прикраси ременів взуття, уламки залізного меча та наконечників стріл. Виразною пам'яткою давньоугорського мистецтва є знайдений у похованні срібний наконечник ременя з профільними рельєфними зображеннями постатей гірського козла і хижака родини кошачих.

На сусідній Сумщині, на Новотроїцькому городищі поблизу с. Пристайлове Лебединського району В. В. Приймаком виділено залишки невеликого ґрунтового давньоугорського некрополя, вміщеного до ям з дерев'яним перекриттям.

Після розпаду Західнотюркського каганату група тюрків, відома в джерелах як хозари, зберегла панівні позиції на Північному Кавказі. На поч. VII ст. тут утворилася тюркська держава під назвою Хозарський каганат. Уклавши союзний договір з Візантією, хозари розгорнули наступ на іранські володіння на Кавказі, однак великого успіху не досягли. Тоді їхня увага переключилася на сусідніх болгар. У 660-х рр. одна болгарська орда визнала владу завойовників, чотири інших були витіснені з України. Приблизно одночасно з розгромом Болгарії (650 р.), хозари завоювали також північнокавказьких аланів (асів). З часом влада Хозарського каганату поширилася на величезний степовий простір від Дніпра до Заволжя, включаючи Крим, Донщину і Північний Кавказ. Данниками хозарів були волзькі болгари, слов'янські племена полян, сіверян, в'ятичів і радимичів, а також мадяри і буртаси. Каганат контролював транзитну торгівлю на західному відрізку Великого шовкового шляху, а також був посередником у торговельних зносинах між країнами Заходу і Сходу. Торгівля (переважно рабами та хутром) живила економіку Хазарії й забезпечувала воєнну могутність держави.

Археологічна культура Хозарського каганату на Україні відома як салтівська (від селища Верхній Салтів на Харкщині). Як уже відзначалося, в цій культурі розчинені пам'ятки хозарського та болгаро-аланського населення. Виявлені кочів'я, селища, городища, фортеці, міста, могильники. На Полтавщині присутність хозарських елементів простежується матеріалами кочівницьких поховань перещепинського кола рядовими могилами болгарських кочівників. Хозарський каганат вистояв у боротьбі з Сасанідським Іраном, Арабським халіфатом, Візантією, кочовими ордаї болгар, мадяр, печенігів, гузів, кипчаків, але загинув у 6С рр. X ст. під ударами київського князя Святослава, поступившись місцем на політичній арені молодій і агресивній Русі. Востаннє хозари згадуються в літопису 1079-1083 рр.

Старожитності слов'ян у зоні впливу Хозарського кагана ту пов'язані із волинцевською культурою (від с. Волинцеві Путивльського р-ну Сумської обл., де у 1948-1949 рр. Д. Т. Березовцем було виявлене поселення та могильник ранньослов'янського часу). Ця культура існувала в кін. VII -VIII ст. Участь у формуванні волинцевських старожитностей взяли слов'янські етнокультурні групи: лівобережні пеньківська й колочинська та правобережна сахнівська. На культур позначився значний вплив алано-болгарських та хозарською сусідів слов'ян. Основне коло волинцевських старожитностей міститься поза межами Полтавщини – у верхів'ях Псла і Ворскли та в басейні Десни.

Проведено розкопки Новотроїцького (1952-1954 рр.) ті Опішнянського городищ (1957, 1975 рр.), а також Волинцевського археологічного комплексу (1981-1982 рр.). З середині 80-х років XX ст. на Пслі, вище Сули, велися широкомасштабні дослідження.

Найбільш вивченою волинцевською пам'яткою на території нашої області є Опішнянське городище, розташоване у східній частині селища Опішне Зінківського р-ну, в ур. Городище. Три житла з ліпною і кружальною волинцевською керамікою виявлено розкопками в ур. Шимберьове в с. Хитці Лубенського району. Ще два пункти з аналогічними знахідками відкриті під час розвідок біля с. Засулля Лубенського, неподалік с. Вовки Зіньківського та південніше с. Остап'є Великобагачанського районів.

3. Сіверянський племінний союз.

Волинцевські старожитності на території нашого краю були успадковані носіями роменської культури (відкрита нашим земляком М.