Історія і культура рідного краю

Середньостогівці першими у Східній Європі приручили коня й пристосували його до верхової їзди. Незаперечним доказом цього є псалії (давні деталі вудил), виявлені під час розкопок поселення середньостогівської культури поблизу с. Дереївка Онуфріївського району Кіровоградської обл. На Полтавщині відомі як поселення, так і поховання цієї культури.

Середньостогівці розводили корів, коней, овець і кіз, займаючись відгінним скотарством на широких просторах дніпровських надзаплавних лук. Зі стадами переміщувалися невеликі групи чоловіків-пастухів. Решта населення вела осілий спосіб життя. Помешкання мали вигляд напівземлянок – жител, частково заглиблених у ґрунт. Поряд знаходилися відкриті вогнища, виробничі ділянки для ремесла, загони для тварин. Серед ремесел провідними були: обробка каменю, кістки, глини, дерева і шкіри. Середньостогівські майстри вперше виготовили бойові кам'яні молоти. На середньостогівському посуді вперше з'явився шнуровий орнамент. Мідні вироби середньостогівці вимінювали у сусідніх трипільських племен. Інструментарій майстра того часу включав кам'яну клинчасту сокиру, вставлену до рогової муфти, точильні камені, крем'яні свердла, різці тощо. Жіночими промислами були прядіння й ткацтво, свідченням чого є знахідки керамічних важків до веретен – пряслиць.

Розташування поселень поблизу родючих заплавних земель стимулювало розвиток землеробства. Для обробітку угідь використовували мотики, виготовлені з рогу оленя, тура і лося. Велика кількість рогових свердлених знарядь виявлена в околицях Кременчука. Тут, напевно, розміщувалася одна з майстерень, де виготовлялися мотики, молоти, сокири. Мешканці поселень вирощували пшеницю, просо, жито. Важливу роль у забезпеченні населення їжею й сировиною відігравали мисливство та рибальство. Рибу ловили за допомогою сіток, вудок із кістяними гачками, кістяних гарпунів. В їжу використовувалися також річкові молюски.

Своїх померлих середньостогівці ховали у кам'яних скринях і ямах ґрунтових могильників. Один з таких могильників досліджений у 1960 р. В. М. Гладиліним поблизу с. Кам'яні Потоки Кременчуцького району. Уявлення про зовнішній вигляд носіїв середньостогівської культури надає перша зі здійснених в Україні пластична реконструкція за черепом людини, виконана в 1992 р. полтавським антропологом С. О. Горбенком. Основою реконструкції стали останки жінки з поховання Олександрійського могильника, дослідженого Д. Я. Телегіним на р. Оскол.

Риси класичних скотарських культур у середньос-тогівському суспільстві були ще недосить виражені: це населення не знало воза і насипало лише невеличкі кургани. Однак, це були перші кургани в арійському світі. Серед них особливе місце займають кургани Цегельня й Кормилиця, розкопані Ю. О. Шиловим у 1992 р. у пониззі Псла на Полтавщині.

Крім середньостогівців, на степових просторах Полтавщини у II пол. IV тис. до н. е. проживали племена новоданилівської культури (від с. Нова Данилівка Запорізької обл.). Носіям цієї культури належать, зокрема, скарби ножеподібних пластин із кременю, названі дослідниками «виробничими наборами» знарядь давніх майстрів. Кілька таких «наборів» виявлено у степах між Оріллю і Пслом. Першим серед них став Староорлицький скарб (11 пластин), знайдений селянами у центрі с. Старий Орлик Кишеньківського району Полтавської округи в 1928 р. У с. Заворскло Полтавського району в 1997 р. випадково виявлений виробничий набір сировини енеолітичних майстрів (20 виробів) – перша подібна знахідка у межах Полтавщини.

У Пооріллі, пониззі Ворскли, Псла і Сули в II пол. IV – на поч. III тис. до н. е. жили енеолітичні засухські племена (від ур. Засуха поблизу смт. Перещепине на Дніпропетровщині). Свої поселення вони споруджували на піщаних підвищеннях край річок та озер, багатих на дичину і рибу. Носії цієї культури виробляли характерну ліпну кераміку з ямковою орнаментацією. Знайдені серед знарядь праці кістяні та рогові мотики свідчать про існування у засухців примітивного землеробства.

Всесвітньовідома трипільська культура названа за місцем відкриття у 1896 р. біля с. Трипілля, тепер Обухівського району Київської обл. Була поширена переважно на території Правобережної України. Територія нашого краю пов'язана із заключним етапом ування трипільської культури, коли в ній виділилися ок-іі локальні групи. В ХХХІ-ХХУІІІ ст. до н. е. (3050-і рр. до н. е.) північно-західний куток історичної Полтавщини – Переяславщину і Золотоніщину – займали пізньотрипільські племена лукашівської й софіївської груп. Від них тубільне населення Лівобережжя отримувало м'яні та мідні знаряддя, зброю, посуд тощо. Часом привізні трипільські речі «проникали» далеко на (південь і схід. Так, пізньотрипільський ліпний кубок виявлена різночасовому поселенні в ур. Солошине-Колони в Кобеляцькому р-ні. Трипільську кераміку знаходили на Посуллі, біля Кременчука. Розвиток землеробського суспільства пізньотрипільського часу на Лівобережній Україні перервали набіги степового населення. Уцілілі нащадки трипільських змішалися з місцевою людністю. На сьогодні в межах історичної Полтавщини виявлено кілька оселень лукашівського типу.

Епонімну (найхарактернішу) пам'ятку цього типу старожитностей (у сучасному Баришівському районі Київської обл.) відкрив у 1913 та 1915 рр. В. М. Щербаківський. Розкопки в 1965 р. провів В. О. Круц. Нині вивчення лукашівських пам'яток здійснюють археологи Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на чолі з Г. М. Бузян.

 

Енеоліт-бронзовий вік. Культура і досягнення племен.

У ХХІУ-ХІХ ст. до н. е. лісостепові простори краю заселяли племена ямної культури. Назва походить від типу поховань –