Історія України

Не маючи можливості протистояти натиску більшовицького війська, після довгих дебатів Мала Рада 9 січня 1918 р. прийняла ІV Універсал, що проголошував незалежність України. На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже був пройдений. У середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України.

Щоб   затримати   наступ   радянських   військ   під   командуванням М. Муравйова на ділянці залізниці Гребінка – Крути, С. Петлюра 16 січня (старий стиль) 1918 р. надіслав студентський курінь, сформований з київської молоді, студентів вузів і гімназистів старших класів – загалом 420 осіб. Вони стійко трималися. Героїчні захисники Крутів своє завдання виконали, затримавши на кілька днів радянські війська, які наступали на Київ.

Під Крутами було вбито 250 юнаків, 30 студентів і 10 старшин. Коли закінчилися набої, героїчні захисники Крут забрали вбитих та поранених і відступили. Пізніше в Києві вбитих було поховано.

 

 

 

Проти  Центральної  Ради  повстали  робітники  столичного  заводу

«Арсенал».  Повстання  було  придушене,  але  втримати  Київ  не  вдалося.

26 січня 1918 р. радянські війська увійшли до столиці УНР. Українській уряд перебазувався до Житомира, а потім до Сарн.

Втративши  підтримку  значної  кількості  українського населення,

наштовхуючись на пасивність та апатію абсолютної більшості населення, Центральна  Рада  постала  перед проблемою: на  які сили спиратися.  У боротьбі  між  різними  фракціями  перемогли прихильники опори  на зовнішні сили. Під впливом подій на фронті УЦР змушена була спочатку взяти  участь  у Брестських  мирних переговорах з країнами Четверного союзу, а потім 9 лютого 1918 р. підписати з ними угоду про мир.

Отже,  в  лютому  1918  р.  ЦР  уклала  мирну  угоду  в  Бресті  з Німеччиною і її союзниками (Австро-Угорщина) про їхню допомогу у звільнені України від більшовицької навали. Уже до кінця квітня 1918 р. вся   територія   УНР   перебувала   під   контролем   німецько-австрійських військ. Вони з перших днів перебрали на себе ті функції, які насправді повинні були виконувати органи місцевої влади.

Український уряд втратив можливість регулювати економічні відносини з селом, яке вважалося опорою української державності. У селян забирали багато продовольства для поставок в Німеччину і Австро-Угорщину. Останні два місяці свого існування ЦР нерідко приймала рішення, які суперечили нагальним потребам суспільства, перетворившись в дискусійний клуб.

Уже наприкінці березня 1918 р. німецько-австрійське окупаційне командування впевнилося в безсиллі ЦР і безперспективності співробітництва  з  нею.  Взаємовідносини  між  німцями  і  ЦР загострювалися.  Виникали  конфлікти.  Наприклад  26-27  квітня  1918 р. німці роззброїли дивізію «сірожупанників». Усі ці незаконні втручання окупаційного командування у справи УНР викликали слушне обурення.

28 квітня 1918 р. під час засідання ЦР німці заарештували деяких діячів ЦР. 29 квітня  на засіданні ЦР було ухвалено проект  Конституції  УНР, нову редакцію земельного закону і обрано М. Грушевського Президентом УНР. 29 квітня 1918 р. за допомогою окупаційних військ до влади в Україні прийшов гетьман П. Скоропадський. УЦР було повалено.

Поява і діяльність УЦР була закономірно обумовлена революційними подіями в Україні, започаткованими після розвалу Російської імперії. ЦР згуртувала національні українські сили довкола ідеї української державності. Вона уособлювала прагнення українського народу позбутися колоніальних кайданів російського царизму, здобути волю. В історіографії Центральної

 

 

 

Ради чимало критичних зауважень і закидів у бік її лідерів з приводу їхнього революційного романтизму, відсутності системних підходів у розв’язанні державотворчих, суспільно-політичних і соціально-економічних проблем України. Це цілком справедливо. Однак, на нашу думку, слід визначити й історичне  значення  факту  існування  ЦР.  Воно  полягає  в  тому,  що  ЦР вивела  український  загал  на  тернистий  шлях  боротьби  за  свою державність, зробила державотворче питання для українців наріжним в ХХ ст., показала незворотність у боротьбі за його цілковите вирішення.

 

 

6.5. Українська Держава  гетьмана П. Скоропадського

 

 

Навесні 1918 р. в умовах іноземної окупації та поступової втрати ЦР популярності в народі активізувався рух проти соціалістичної влади України. Тоді в Києві було утворено Українську народну громаду, яка складалася з українських старшин, козаків. На одній з нарад німецького і австрійського командування було вирішено, зважаючи на неможливість співпраці з ЦР, підтримати іншу владу, яка і встановилася внаслідок перевороту.

Державний переворот 29 квітня 1918 р. відбувався майже безкровно. Свою діяльність гетьман П. Скоропадський почав з відмови від соціальної політики ЦР і обіцяв навести лад в країні. Нова влада в країні розглядалася як форма монархічної диктатури, що проводить тверду політику з обмеженим народним   представництвом,   принаймні   на   перший   час.   Гетьманату П. Скоропадського були притаманні  атрибути  національної традиції.  За політичною суттю це був авторитарний режим консервативної частини населення без чіткої моделі побудови нової держави.

Декларована П. Скоропадським ідея сильної влади заради політичних і соціальних  реформ  втілилась  у  затверджених  ним  29  квітня  1918 р.

«Грамоті