Історія України

Гетьман провів важливі судові реформи. Створювалася система губернських і повітових судів. Сенат вважався найвищим судовим органом. Судочинство стало гласним за участю присяжних. Помітними були здобутки у галузі культури і освіти. Урочисто 6 жовтня 1918 р. в Києві було відкрито перший державний український університет, другий – у Кам’янці-Подольському. У вищих навчальних закладах працювали кафедри української мови, літератури, історії. Засновано український державний театр, Національний музей, Національну капелу, відкривалися гімназії, бібліотеки. Створену Українську Академію Наук урочисто відкрили 24 листопада 1918 р.

Значну увагу П. Скоропадський приділив військовому будівництву. Існувала ціла програма формування регулярних, професійно підготовлених збройних сил. Уже навесні 1918 р. Рада Міністрів за згодою гетьмана ухвалила   план   Генштабу   з   організації   української   армії,   яка   мала складатися  з  8 армійських  корпусів.  На  листопад  1918  р.  чисельність гетьманської армії становила близько 60 тис.

Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупаційних військ проти українського селянства вкрай загострювали внутрішньополітичну ситуацію в країні. Скрізь вибухали антигетьманські повстання. Наступ на революційні завоювання: закриття опозиційних газет, цензура, обмеження політичних свобод – налаштували український демократичний політичний загал проти П. Скоропадського. В країні оформилася потужна опозиція в особі Українського національного союзу (УНС).

З поразкою Німеччини в Першій світовій війні становище гетьмана

стало безпорадним. Антанта не визнавала Української Держави і воліла поновлення  колишньої  Росії.  У  цій  патовій  ситуації  П.  Скоропадський

14 листопада 1918 р. відправив у відставку прогерманський Кабінет Міністрів Ф. Лизогуба і підписав грамоту про федерацію з майбутнього небільшовицькою Росією. Новий уряд очолив С. Гербель, який мав антиукраїнські погляди.

Грамота про федерацію з Росією, новий уряд, в якому більшість складали неукраїнці, маса росіян, які тікали до Києва від більшовиків, вільна діяльність проросійських  антиукраїнських партій  і організацій, а

 

 

 

також сприяння організації білогвардійських загонів – усе це налаштувало широкі кола населення проти гетьмана і підняло його на повстання. Воно почалося 14 листопада 1918 р. Його очолила Директорія. Уже 18 листопада

1918 р.  повстанці  розбили   гетьманські   війська   під   Мотовилівкою,   а

14 грудня армія Директорії здобула Київ. У цей день П. Скоропадський зрікся влади і виїхав за кордон. Так закінчився етап побудови національної держави на базі консервативної ідеології.

 

 

6.6. Українська Народна Республіка  доби Директорії  УНР

 

 

Українські партії і організації, які перебували в опозиції до гетьмана П. Скоропадського і об’єдналися в Український Національний Союз, на таємному засіданні УНС 14 листопада 1918 р. створили Директорію  на чолі з В. Винниченком. Вона очолила народне повстання проти гетьмана, яке  почалося  14 листопада,  а  19  грудня  1918  р.  Директорія  урочисто в’їхала у Київ. Вона швидко встановила свою владу на значній території України. Знову почали діяти заборонені П. Скоропадським ради. Поспішно формувалися регулярні збройні сили. Було відновлено УНР.

Новостворений уряд Директорії УНР проголосив 26 грудня 1918 р.

«Декларацію до українського народу», де виклав головні програмні цілі. Незабаром з’явилася низка законів, що закріплювали владу в УНР за трудовими класами. Класи нетрудові позбавлялися права голосу в керівництві державою. Директорія, розглядаючи себе як тимчасовий революційний орган, запевнила, що передасть  свої права і повноваження тільки трудовому народові незалежної другої УНР.

Директорія схилялася до соціалістичного шляху розвитку другої УНР.  Вона продовжувала  політичний  та  економічний курс ЦР.  Проте лідери Директорії  на відміну від провідників ЦР чітко  стояли  на позиції незалежності України.

Директорія,  відновивши  дію  усіх  законів  першої  УНР,  ухвалила новий закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу.

У  середині  самої  Директорії  розгорнулася  палка  дискусія  щодо моделі  державності  –  європейського  чи  радянського  зразка.  Формально було досягнуто компромісу, суть якого зводилася до того, що за основу розбудови  держави  було  взяти  так  званий  «трудовий   принцип»   або

«принцип  трудових  рад»  (в  губерніях  і  повітах  створювалися  трудові ради, а в центрі – Конгрес трудового народу).

 

 

 

Конгрес трудового  народу – свого роду парламент, сформований з делегатів робітників, селян, трудової інтелігенції. Перша його сесія відбулася

23-28 січня 1919 р. в Києві. Конгрес затвердив  Акт  злуки УНР і ЗУНР, передав тимчасово законодавчу і виконавчу владу Директорії, проголосив загальне виборче право для виборів майбутнього українського парламенту.

Внутрішня і зовнішня ситуація, в якій опинилася Директорія УНР, була дуже складною. Україна була оточена  ворогами з усіх боків. На її території діяли шість ворожих армій. На заході військові дії проти України вели польські війська, які підтримувала Антанта. На південному сході загрожували білогвардійські війська А. Денікіна. Південь України окупували англо-американські, французькі загони та їх союзники, які підтримували білогвардійців і прагнули поновлення імперської Росії. Зі сходу війну проти Директорії УНР почала війну Радянська Росія. Крім того, в Україні розгорнулася отаманщина (зокрема, махновщина).

Залишена напризволяще, Директорія активно шукала виходу з тяжкого становища, прагнула в будь-який спосіб зберегти українську державність. Вона намагалася знайти підтримку з боку країн Антанти. З цією метою делегація УНР