Історія України

З числа найважливіших законів, які було прийнято в ЗУНР, виділяється закон «Про українську мову» від 15 лютого 1919 р., а також закон «Про українське громадянство» від 8 квітня 1919 р. 14-15 квітня

1919 р. було ухвалено земельний закон.

Тогочасний світ не передбачав утворення незалежної ЗУНР. Країни Антанти  підтримували  поляків і  планували передати  західноукраїнські землі Польщі. Навіть об’єднання УНР і ЗУНР в Соборну Україну не сприймалося західними країнами. Антанта  відмовляла українцям у праві мати власну незалежну національну державу. Фактично доля ЗУНР залежала від подій на польсько-українському фронті й загальної ситуації в країні.  ЗУНР  програла війну, а  після перемоги поляків над  Радянською Росією  в березні 1923  р.  за  наполяганням конференції послів Антанти панування Польщі в західноукраїнських землях було узаконене. Політику диктував той, хто мав силу. ЗУНР зазнала поразки в національно- визвольних змаганнях, залишившись без жодної підтримки.

Провідники ЗУНР і Української Народної Республіки хоч і припускались численних помилок у ті  революційні часи,  але  безспірним залишається  те,  що вони самовіддано намагалися відновити  незалежну українську державу, діяли в інтересах українського народу.

 

 

6.8. Україна (від 1991 року)

 

Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила історичний документ – «Акт  проголошення  незалежності України». У ньому проголошувалась незалежність України, яка ставала повністю вільною державою.  Цей документ  продовжував  тисячолітню  традицію державотворення українського народу.

Використовуючи досвід державотворчої діяльності УНР і ЗУНР, досвід європейських демократичних країн, 12 вересня 1991 р. було прийнято закон

«Про правонаступництво  України». У ньому зазначалося, що  в Україні

 

 

 

діють тільки українські закони і повновладними є українські органи влади на чолі з Верховною Радою. Закон визначав основні принципи державного будівництва.

Український парламент ратифікував основні міжнародні акти про права людини і підтвердив зобов’язання України за міжнародними договорами, укладеними до 24 серпня 1991 р.

Важливим кроком у становленні  держави  стало  ухвалення  закону

«Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р., яким запроваджувалося

єдине громадянство.

Дуже важливим завданням було створення власних Збройних Сил. Вони повинні були гарантувати захист державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету країни. Постановою Верховної Ради 24 серпня

1991 р. всі військові формування, дислоковані на території України, було підпорядковано   парламенту   України.   У  січні  1992 р.   було  створено Міністерство Оборони, яке взяло керівництво над Збройними Силами країни. Під процес розбудови національної армії було підведено відповідну юридичну основу з широким соціальним захистом військовослужбовців.

З проголошенням незалежності Україна стала суб’єктом міжнародних відносин. Вона здобула визнання країн світу.

Правове питання створення незалежної держави мав розв’язати весь український народ. На 1 грудня 1991 р. призначався Всеукраїнський референдум  на підтвердження «Акта проголошення незалежності України». У день референдуму 90,32% проголосувавши підтримали незалежність  України. Тоді ж обирали і президента  України. Ним став Л. Кравчук  (1991-1994  рр.).  Після  оголошення  підсумків  референдуму України визнали більш ніж 150 країн світу.

Важливим елементом становлення суверенітету й державності є законодавче затвердження головних державних символів – герба, прапора, гімну. Україна давно мала свої, історично обґрунтовані символи. Малим Державним Гербом України було визначено державний символ ще з часів Київської Русі – Знак Княжої Держави Володимира Великого (Золотий Тризуб на синьому щиті в золотому обрамленні), Державним Прапором України – синьо-жовтий стяг, Державним Гімном України – «Ще не вмерла Україна» (музика М. Вербицького, слова П. Чубинського).

Незалежність України відкрила широкі можливості для будівництва

власного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил. Складність цього процесу збільшувалась тим, що створення нового демократичного апарату державного управління здійснювалося паралельно

 

 

 

зі зламом залишків командно-адміністративної системи. У процесі будівництва державного апарату створювалась правова база для реформування місцевої влади.

З 1994 по 2004 рр. Президентом України був Л. Кучма. У цей період було  завершено  перший  етап  розбудови  державного  апарату.  28 червня

1996 р. Верховна Рада ухвалила Конституцію незалежної України. Восени

1996 р.  в країни було запроваджено  власну грошову одиницю (гривня). Успішну грошову реформу провів тодішній  голова Національного банку України В. Ющенко.

Разом з тим внутрішньополітична ситуація в країні залишалася складною. Не було вироблено чіткої програми державотворення, а також цілісної програми переходу від планової, командно-адміністративної до ринкової  економіки.  Економічна  криза  в країні, обвальне  падіння життєвого  рівня  народу  створили  реальну  загрозу  для  незалежності. Вибори до Верховної Ради в 1994 і 1998 роках, вибори Президента в 1994 і

1999 роках не зняли напруженість в українському суспільстві.

На рубежі XX-XXI ст. Україна опинилася перед необхідністю трансформації своєї політичної системи від командно-адміністративних, тоталітарних до демократичних принципів. Орієнтація на демократичний тип політичної системи проголошена в Конституції держави. У політичній сфері  головними пріоритетами  є  утвердження  принципів демократії, політичного плюралізму, забезпечення прав і свобод громадян, формування громадянського суспільства, поділ влади на виконавчу,