Історія України

На засіданні Української  Народної  Ради  (УНР), що була утворена ще  18 жовтня  1918  р.,  було  визначено  назву  Української  держави  – Західноукраїнська Народна Республіка (9 листопада 1918 р.). До її складу

 

 

 

увійшли Східна Галичина, Північна Буковина й українські повіти Закарпаття. Держава охоплювала близько 70 тис. кв. км. території з населенням 6 млн. (71 % українців, 14 % поляків, 13 % євреїв, 2 % угорців тощо). Невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спочатку окупувала Угорщина, а у січні-квітні 1919 р. – Чехословаччина. Все це відбувалося за згоди Антанти. Отже, ЗУНР фактично охоплювала тільки Східну Галичину з населенням 4 млн. (75 % українців, 12 % поляків, 11 % євреїв, 2% – інші національності).

З проголошенням ЗУНР вищу владу в краї захопила Українська Національна Рада, яка 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР – Державний   Секретаріат   на  чолі  з  К.  Левицьким.  Він  складався  з

14 міністерств.  Згодом  структура  і  персональний  склад  уряду  зазнали певних змін. Українська Національна Рада визначила одним з основних завдань вжити всіх необхідних заходів для об’єднання ЗУНР та УНР (Українською Народною Республікою).

УкраїнськаНаціональнаРаданачолізЄ. Петрушевичемв

«Основному тимчасовому законі» від 13 листопада 1918 р. окреслила конституційні засади новоствореної української держави. У ньому проголошувалося верховенство й суверенітет народу, який реалізує свої конституційні права через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни держави, незалежно  від  національності,  віросповідання,  статі.  До  виборів парламенту (Сейм) вся повнота законодавчої влади належала Українській Національній Раді, а виконавчої – Державному Секретаріатові.

ЗгіднозрозпорядженнямиУкраїнськоїНаціональноїРадивід

11 листопада 1918 р. по всій ЗУНР ліквідовувалися старі органи влади і управління. Замість них шляхом виборів належало утворити нові, українські. Наприклад, у сільських і містечкових громадах ними мали стати громадські й міські комісари, а їх дорадчими органами – так звані «прибічні ради», а в повітах – повітові комісари й повітові національні ради.

Для охорони громадського порядку в багатьох повітах і громадах обирали народну міліцію, в деяких – зберегли, оновивши її склад, жандармерію.

Після виборів органів місцевої влади у багатьох повітах відбувалися

збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті Державним Секретаріатом і УНР.

16  листопада  1918  р.  було  ухвалено  закон  «Про  адміністрацію

Західноукраїнської Народної Республіки». Згідно з ним залишалося чинне

 

 

 

попереднє австрійське законодавство, якщо воно не суперечило цілям ЗУНР.  Закон  впорядкував  утворення,  структуру  та  функції  місцевих органів влади й управління.

Тим часом поляки не полишали намірів повернути собі Східну Галичину. Вони почали бойові дії проти ЗУНР. Під тиском переважаючих сил ворога українська влада і її військо 22 листопада залишили Львів і переїхали спочатку до Тернополя, а в перших числах січня 1919 р. – до Станіслава.

4 січня 1919 р. Українська Національна Рада прийняла низку законів, спрямованих на удосконалення її власної структури. Одним із них вирішено утворити Президію у складі президента (Є. Петрушевич) і чотирьох його заступників. Президент скликав засідання УНР і головував на них. Було також утворено Відділ Української Національної  Ради. Він складався з президента і дев’яти членів й виконував функції колегіального глави держави. До компетенції Відділу відносилось: призначити міністрів; приймати їх відставку; оголошувати амністію; затверджувати й публікувати закони.

Вважаючи себе органом невиборним і тимчасовим, Українська Національна Рада в березні 1919 р. ухвалила закон про скликання Сейму ЗУНР, а в квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм скликався президентом. З обранням Сейму мала припинити свою діяльність УНР. Сейм обирався громадянами на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Депутатів належало обирати згідно з національно-пропорційною системою. Тобто за кожною національністю закріплювалася певна кількість депутатських мандатів.

Одним з головних напрямків діяльності уряду ЗУНР було об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Уже 10 листопада 1918 р. було схвалено резолюцію про те, що Державний Секретаріат має вжити заходів щодо об’єднання усіх українських земель в одній державі.

Отже, уряд ЗУНР незважаючи на війну, яку розв’язала проти неї Польща, будував державний апарат влади. Повітові комісари, які представляли місцеву владу, наділялися значними повноваженнями з тим, аби ефективно вирішувати проблеми місцевих громад. Повітовим комісаром, наприклад, підлягали повітові харчові комітети, а також повітові коменданти й коменданти жандармерії. Останні були створені в листопаді 1918 р. з метою охорони громадського порядку, державного й особистого майна, громадської безпеки. Крім  того,  значну  увагу  уряд  ЗУНР  приділяв  розбудові  судочинної системи, яка складалася з 12 судових округів і 130 судових повітів.

 

 

 

У січні 1919 р. було проведено реорганізацію армії, яка звалася Українська Галицька Армія. До неї входила піхота, кіннота, артилерія, санітарна й ветеринарна служби, інтендатура тощо. Було розроблено систему звань і відзнак, державну платню тощо. УГА мала три корпуси, які ділилися на окремі підрозділи. УГА зарекомендувала себе