Історична проза Юрія Мушкетика

Немає сьогодні одностайності і стосовно основних принципів класифікації історичних творів, жанрових ознак і жанрової типології. Найпоширенішими є такі підходи, згідно з якими обов’язковими вважаються:

1) наявність у творі головного героя – конкретної історичної особи (Л. Александрова, І. Варфоломєєв) ;

2) співвідношення між фактом і фантазуванням (С. Андрусів).

В основу дослідження історичної прози Ю. Мушкетика покладено підхід, що базується на співвідношенні історичних фактів та художнього домислу і вимислу. Згідно з класифікацією С. Андрусів, де цей підхід є основним критерієм поділу історичних творів на історико-художні, художньо-історичні та історичні художньо-документальні, романи і повісті Ю. Мушкетика “Семен Палій”, “Гайдамаки”, “Жовтий цвіт кульбаби”, “Яса”, “Гетьманський скарб”, “На брата брат” у дисертації віднесено до групи художньо-історичних, а твори “Смерть Сократа”, “Суд над Сенекою”, “Погоня” та “Прийдімо, вклонімося…” – до групи історико-художніх творів. Вважаємо доречним виділяти лише твори двох перших груп, оскільки історичні художньо-документальні твори в доробку письменника, на нашу думку, відсутні.

У рухливому співвідношенні історичної та художньої правди у рамках художнього історичного твору розглянуто правду історичну як його першооснову, як головний чинник достовірності зображуваних подій та осіб. Правда художня виступає нерозривно пов’язаною з художнім домислом та вимислом, що набувають значення морально-етичних категорій і, залежно від їх узгодження з історичною правдою, можуть наділятися позитивними чи негативними відтінками варіативності жанрового структурування.

Домінантною ознакою літератури є те, що вона не перебирає на себе завдань переповідати, дублювати історію, а має свої специфічні обов’язки – звертаючись до минулого, знаходити в його драматичних протиріччях, складних долях героїв спільні для всіх епох суспільні та моральні орієнтири, збагачувати свого сучасника глибинним досвідом поколінь. Тому, навіть використовуючи дані історичної науки, документи, письменник опрацьовує їх відповідно до загального задуму історичного твору, його внутрішньої логіки, самовияву, характеру героя.

У цьому розділі з’ясовано, що історична проза Ю. Мушкетика багата, але її дослідження через розпорошеність критичних відгуків, лишаються несинтезованими. До того ж, критичні праці, пристосовані до умов періодики, мають часом надто звужений чи оглядовий характер. З усього масиву публікацій варто виділити праці Л. Федоровської “Романи Ю. Мушкетика. Літературно-критичний нарис” (1982) та “Жити на чистих берегах. Проза Юрія Мушкетика” (1990), де проаналізовано повісті “Семен Палій”, “Смерть Сократа”, “Суд над Сенекою”, “Жовтий цвіт кульбаби”, романи “Гайдамаки” та “Яса”.

Чи не найповніше дослідженими є на сьогодні романи “Яса” та “На брата брат”. Зокрема, післямова до роману “Яса” В. Смолія присвячена художньому дослідженню періоду другої половини ХVІІ ст., відтвореного Ю. Мушкетиком. Різноаспектний аналіз роману “Яса” містять статті Л. Новиченка “Ця наша неласкава Кліо... ”, Л. Федоровської “Народ із жита і вишень”, М. Слабошпицького “Повернення Івана Сірка”. Роман “Яса”, поряд з іншими творами письменника, став об’єктом дослідницької уваги і Т. Старченко в статті “Сквозь века. Тема исторической памяти в творчестве Ю. Мушкетика”.

Активно відгукнулася критика і на появу роману “На брата брат”. Відразу після його виходу в 1994 році в журнальному варіанті газета “Вісті України” надрукувала інтерв’ю з Ю. Мушкетиком “Прагну реабілітувати Івана Виговського перед історією і нащадками”, в якому висловлено погляди письменника на наше минуле і сьогодення, висвітлено історію написання твору.

У статті Н. Черченко “Від любові до ненависті. Коли ж навпаки? ” проаналізовано інтерпретацію історичних подій, покладених автором в основу роману, моделювання ним історичних осіб, які за майже двохсотлітній період зазнавали різних, інколи діаметрально протилежних, трактувань. Зупинилася дослідниця і на розгляді головної сюжетної лінії твору, яку окреслює родинна драма братів Журавок.

Видання роману у 1996 році супроводжувалося статтею А. Шевченка “Українська трагедія”, яка містить загальний огляд історичного доробку Ю. Мушкетика і аналіз головної у творі проблеми розбрату.

На думку Л. Новиченка (стаття “Історія детонує”), роман “На брата брат” привертає увагу, перш за все, здатністю спонукати до роздумів, до шукання відповідей на поставлені самою добою запитання, а не готовими приписами подіям та особам.

У статті “Перегук епох” (1997) представники старшого покоління літературознавців – О. Килимник, В. П’янов, О. Романовський – віднесли роман “На брата брат” “до кращих здобутків української історичної романістики останнього півстоліття”. Особливу увагу приділили дослідники художнім прийомам та засобам психологічного аналізу.

У 1999 році, до 70-літнього ювілею Ю. Мушкетика, в низці літературно-критичних видань України з’явилися публікації, присвячені його творчості. Увага більшості з них була прикута до останніх творів письменника – романів “Погоня” та “Прийдімо, вклонімося…”.

Стаття А. Шпиталя “Історична проза Юрія Мушкетика” містить огляд доробку письменника, що став “своєрідною художньою історією України складних і жорстоких двох століть – ХVІІ і ХVІІІ”.

Власне роману “На брата брат” присвячено статтю М. Кодака “Історичне повіствування: замки й ключі”, де значне місце відведено аналізу творення персонажів, які служать реальному втіленню проблеми розбрату.

До одного з останніх на сьогодні історичних романів Ю.