Історична проза Юрія Мушкетика

Ф. Кейда є і автором статті “Фольклоризм романів Юрія Мушкетика “Гайдамаки” і “Прийдімо, вклонімося…”, предметом аналізу в якій стала народнопоетична концепція гайдамацького повстання, образи і мотиви фольклорних творів, використані письменником в романах про Коліївщину.

Історичні твори Ю. Мушкетика проаналізовано і у статтях К. Волинського “До глибин людського”, В. П’янова “Пристрасть і правдивість сповіді”, В. Шевчука “Шляхи історичної прози Ю. Мушкетика”.

Так, повість “Семен Палій” та роман “Гайдамаки” розглянуто К. Волинським як невід’ємну складову літератури 50-60-х років ХХ століття, як “спробу перевірки історичної акції на її гуманістичний, людяний зміст”. Повісті ж “Суд над Сенекою” та “Смерть Сократа” засвідчують, на думку дослідника, переорієнтацію письменника на людину.

В. П’янов аналітичний огляд історичного доробку Ю. Мушкетика проводить з позицій основного у творчості прозаїка мотиву громадянського ідеалу, єдності, одностайності.

Статтю В. Шевчука відзначає аналіз романів і повістей Ю. Мушкетика поза усталеними стереотипами підходів до художніх історичних творів. На окрему увагу заслуговує трактування В. Шевчуком повістей “Смерть Сократа” і “Суд над Сенекою”. Вбачаючи жанрову своєрідність цих творів у їх притчевій природі, дослідник зосередився на концептуальному рівні прочитання, на “осюжетненні” філософського плану розповіді.

Скупу бібліографію мають повісті Ю. Мушкетика “Семен Палій”, “Смерть Сократа”, “Суд над Сенекою”, “Жовтий цвіт кульбаби”, романи “Гайдамаки” та “Гетьманський скарб”.

У передмові до роману “Гетьманський скарб” О. Мишанич розглянув особливості втілення складної суспільно-історичної доби, що дала Ю. Мушкетику матеріал для художніх узагальнень. Три складові – мову, національну традицію поетичного реалізму, гуманізм – виділяв у цьому творі І. Кравченко (стаття “Де шукати скарби? ”).

Н. Черченко у рецензії “Хто допоможе вибратися з Руїни... ” акцентувала спроектованість роману “Гетьманський скарб” у сучасність, вважаючи, що поява твору, присвяченого Павлу Полуботку, вже сама по собі є чималою подією. Звернула увагу дослідниця і на проблеми добору та інтерпретації історичного матеріалу, його підпорядкування ідейно-тематичному задумові письменника.

На сьогодні є лише кілька відгуків на один з останніх творів письменника – нетрадиційний для його творчої манери роман “Погоня”, якому властива двоплановість розповіді, що поєднує конкретно-образне та узагальнене відтворення реалій.

Отже, розгляд усталених жанрових класифікацій історичної прози, її різновидів і модифікацій, комплексу історично-художньої правди та художнього домислу і вимислу, без яких неможливий процес трансформації історичного фактажу в сюжет художнього твору, сприяє глибшому аналізу своєрідності історичних романів та повістей Ю. Мушкетика, їх типологічної спорідненості й відмінності, майстерності характеротворення в них.

Аналіз літературно-критичних публікацій засвідчує, що твори прозаїка на історичну тему неодноразово ставали об’єктом уваги літературознавців, але з огляду на широту творчого доробку письменника, на відокремленість деяких досліджень можна говорити про те, що ґрунтовне висвітлення отримали лише деякі аспекти його історичної прози, що зумовлює необхідність її поглибленого і системного вивчення, висвітлення авторських естетичних засад, домінуючих ознак стилю, виражально-зображальних засобів.

Другий розділ “Історична істина і художня реалізація” присвячено дослідженню проблеми “двох правд” у творах Ю. Мушкетика.

Українська історична проза другої половини XX століття є складним і багатоаспектним художнім явищем, своєрідною скарбницею пізнання національного духовного досвіду. За цей період вона мала кілька творчих злетів.

Так, наприкінці 60-х – на початку 70-х років з’явилися твори, що, переймаючи інколи на себе не властиві для красного письменства завдання, компенсували брак наукової історіографії.

Підвищенням інтересу до історичної тематики позначені її “пікові сплески” 1982 та 1989 років, коли відзначалися 1500-ліття Києва і 1000-літній ювілей Хрещення Русі.

Здобуття Україною незалежності покликало до життя низку якісно нових творів, що порушили питання, які роблять історичну проблематику актуальною, причетною до тих життєвих проблем, що доводиться вирішувати сьогодні. Минуле у цих творах невідривне від переживання і сприйняття його сучасником, воно допомагає розумінню значного впливу історії на свідомість людини наших днів, передчуттю близьких суспільних змін.

Автори історичних романів оновили принципи філософсько-поглибленого пізнання й інтерпретації минувшини, критерії історіографічного і художнього народознавства, бачення етапів загальноукраїнського поступу, людини історичної, збагатили параметри художнього мислення, поетику.

У першому підрозділі “Особливості трансформації історичної правди у творах про козаччину” розглянуто співвідношення двох складників – факту і домислу чи вимислу в художньо-історичних творах Ю. Мушкетика “Семен Палій”, “Яса”, “Гетьманський скарб”, “На брата брат”, яким властиві риси традиційного історичного роману, та в історико-художньому романі “Погоня”. У творах першої групи переважає описовість, відчутне надання переваги зовнішнім виявам подій та характерів, постійна присутність автора, який дає свої коментарі, оцінки з точки зору об’єктивного спостерігача, збагаченого досвідом історії, часу, що пройшов від подій, описаних у творі, до моменту здійснення творчого задуму.

Майстерній трансформації історичної правди в художню у цій групі творів сприяє винахідливий добір фактичного матеріалу та майстерне органічне поєднання з авторським домислом і вигадкою, якими його твори не