Історична проза Юрія Мушкетика

Авторська концепція образу Івана Сірка складається з двох площин – зовнішньої (фактографічної) і внутрішньої (психологічної). Джерелом зовнішнього аналізу історичного персонажу є спогади героя, тобто фактографія життя Івана Сірка має ретроспективну специфіку. Психологічний аспект художньої реалізації набагато об’ємніший і виразніший, його складовими виступають як спогади героя, так і його роздуми, інохарактеристики, драма почувань, неспокою. Автору вдалося охопити можливі виявлення цієї складної натури. Ю. Мушкетик, письму якого в останні роки притаманне найтонше психологічне нюансування, зумів показати і Сірка-воїна, і Сірка-ватажка, і Сірка-людину.

Художні образи у повісті “Жовтий цвіт кульбаби” Ю. Мушкетик моделює на основі майстерного поєднання документальних свідчень про життя М. Гоголя, Н. Кукольника, інших історичних осіб та художньо домислених деталей, простежує становлення їхніх характерів, інтерпретує їхні роздуми, переживання, сумніви. Домінує акцентація на складності, зітканості з протиріч характеру М. Гоголя, на інтенсивності важливих вражень від петербурзької відразливої дійсності, мерзенності миколаївського режиму. Дослідницькі можливості й аналітичні плацдарми твору розширено, коли серце М. Гоголя пройнялося болем за маленького чоловіка, який був правдиво щирий, чесний, не писав доносів, не лестив начальству.

Другий підрозділ “Новаторські риси авторських інтерпретацій”. У романі “На брата брат” небагато дійових осіб і більшість із них – особи історичні, з їхнім справжнім життям, радощами і тривогами, клопотами і сумнівами. Письменник, створюючи образи Івана Виговського, Івана Богуна, Юрія Немирича, Петра Дорошенка, йде далі історичних документів, олюднює своїх героїв, показує їх роздуми, мрії, переживання, яких не можна знайти в жодному історичному джерелі, але без цього “живого” матеріалу письменникові не вдалося б психологізувати мотивацію дій персонажів, через постаті окремих історичних осіб по-новаторському концентрувати інтереси, запити, прагнення, суперечності тогочасного суспільства, органічно поєднати приватний час життя героїв та історичний час.

Найбільше уваги автор приділяє І. Виговському, оскільки хронологічні рамки твору обмежено періодом його гетьманування. Наступник Б. Хмельницького є не центральним персонажем роману, а стрижнем, навколо якого зав’язано сюжетні “вузли”. Письменник втілює колізії, в яких друг, порадник покійного гетьмана, його права рука, його канцлер, “обмираючи в душі”, мріяв, що піде далі Б. Хмельницького.

Ю. Мушкетика цікавить не лише Виговський – гетьман, а й Виговський – людина, його захоплення книгами, входження до багатьох православних братств, відстоювання прав української мови, його сумніви, роздуми, вагання.

Серед історичних осіб роману “Гетьманський скарб” найважливішу роль відведено Павлу Полуботку. Головним джерелом його портретно-психологічної характеристики є коментарі оповідача. Зовнішність героя подано з максимальною повнотою, портрет стає важливою складовою авторської візії історичної особи і слугує не лише для фіксації зовнішнього вигляду персонажа, а й виступає важливим засобом його психологічного наповнення. Ю. Мушкетик намагається досягти життєподібності художнього образу Полуботка, тому не позбавляє його можливих негативних рис, характеризує його “голосами” збоку.

Для поглибленого вмотивування психологічної еволюції Павла Полуботка письменник вводить до роману і розповідь про родинне походження свого героя та обставини його життя до обрання гетьманом.

Третій підрозділ “Морально-етичні виміри” доводить, що в художньому творі непродуктивно обмежуватися констатацією фактологічності. І хоча Сократ (“Смерть Сократа”) є історичною особою, а не літературною фікцією, Ю. Мушкетик ствердив, що навіть неймовірний домисел може виявитися життєвою правдою і створив повнокровний образ античного філософа, увиразнив його величні й трагічні штрихи у ситуаціях морального вибору.

Переходячи в повісті “Суд над Сенекою” до двомірного художнього відображення реалій в контексті найактуальніших і одночасно універсальних категорій людського буття, Ю. Мушкетик створює тип героя, що, увібравши в себе ті чи інші негативні тенденції часу, все ж заглиблюється в сутність власного існування, мету буття на землі.

Повість позначена історичною відповідністю зі змістом одного з основних джерел цього художнього твору – сенеківських “Листів до Луціллія”, з якими узгоджено авторську концепцію відстоювання свободи духу, сутності щастя. Ю. Мушкетик доскіпливо проводить відбір епізодів, художньо трансформує найважливіші з них відповідно до трагізму, емоційної й психологічної напруженості сюжету, вдається до інтертекстуальних прийомів.

Різна міра включення історичних фактів у канву романів “Гайдамаки” та “Прийдімо, вклонімося... ”, різна межа застосування художнього домислу і вигадки, різні завдання та мета творів про Коліївщину наклали свій відбиток і на художнє моделювання історичних осіб. У першому романі автор, згідно з вимогами до традиційного історичного роману, намагався подати розлогу характеристику Максима Залізняка, Івана Гонти, Семена Неживого. Він залучає і необхідну кількість другорядних історичних персонажів, які збагачують змістові центри, сприяють компонуванню загальної історичної картини, її розмаїтих ракурсів і психологічних рис.

На відміну від роману “Прийдімо, вклонімося…”, де присутність історичних осіб стає можливою у результаті зміщення часових та просторових площин, історичні персонажі “Гайдамаків” функціонують у системі лінеарного розвитку сюжетного часу, змальовані у різноманітних зв’язках зі світом, із психологічною мотивацією їхніх дій і вчинків, у напрузі сил і пристрастей.

Цілковиту самостійність роману “Прийдімо, вклонімося…”, незалежність від роману “Гайдамаки” підтверджує і підхід автора до моделювання образів історичних осіб, який у новому творі відповідає іншому ідейно-тематичному задуму, акумулює нові здобутки науково-соціальних знань, проекції багатьох доль і подій, варіативність жанрового структурування.

З відомих історичних осіб, безпосередньо пов’язаних з подіями Коліївщини, до нового роману Ю. Мушкетика “переходять” Максим Залізняк, Іван Гонта, ігумен Мелхіседек,