Історична проза Юрія Мушкетика

Жоден з історичних персонажів у цьому творі не діє безпосередньо. Знайомимося з усіма ними, включаючи й Залізняка, якому в романі приділено найбільше уваги, або з аплікативних рядків літописної пам’ятки, або з констатаційного авторового переказу ізводу, або крізь призму індивідуальної свідомості одного з героїв роману – нашого сучасника.

Важливе значення у моделюванні образу М. Залізняка відіграють літописні характеристики, завдяки яким відбувається фольклоризація образу мужнього ватажка гайдамаків. Проекція світів історичних осіб у романі “Прийдімо, вклонімося…” сприяє продовженню, повторенню “вічних тем” історичної літератури – народ та історія, людина і влада, історична свідомість, пам’ять поколінь, які свідчать, що моральні й художні присуди є й літературними, й історіософічними.

Отже, створені Ю. Мушкетиком образи історичних осіб у художньо-історичних романах і повістях “Семен Палій”, “Гайдамаки”, “Жовтий цвіт кульбаби”, “Яса”, “Гетьманський скарб”, “На брата брат” є свідченням майстерного поєднання правди минулого з реаліями сьогоднішнього буття, створення цілісної концепції людини і світу. Своєрідною рисою характеротворення у притчевих повістях “Смерть Сократа” та “Суд над Сенекою” стала постановка морально-філософських проблем на? рунті історично-достовірного відтворення життя і діяльності античних філософів. Другий же, притчевий план повіствування відкриває найширші можливості домислювання, виявлення паралелей, філософського осягнення проблеми “часового суду” і “суду у віках”. У романі “Прийдімо, вклонімося... ” “далека” історія стає засобом втілення іншого, абстрактнішого змісту – показу внутрішньої сутності героїв роману як носіїв певного індивідуально-національного характеру, осмислення життя народу в умовах вічних проблем.

У “Висновках” зазначено, що одне з найважливіших місць у процесі формування людиною свого “я”, як носія стійкої системи набутків, вироблених народом упродовж свого існування, належить художній літературі, зокрема історичній романістиці. Історичний прозовий доробок Ю. Мушкетика, що складається з десяти повістей та романів – явище складне і неоднозначне. Перші його твори – повість “Семен Палій” та роман “Гайдамаки”, які з’явилися в 50-х роках XX століття, не позбавлені певних вад і недоліків, що були наслідком ідеологічного тиску на літературний процес і творчу особистість. Розглядаючи ці твори з позицій сьогодення, необхідно відзначити, що в них відчутне намагання письменника знайти свій стиль, вони є свідченням становлення творчої індивідуальності митця.

Апелюючи до документальних свідчень, залучаючи аплікативний матеріал, приймаючи певні версії подій, розвиваючи їх, допускаючи хронологічні зміщення окремих із них, домислюючи численні батальні та побутові епізоди, Ю. Мушкетик у наступних творах “Яса”, “Гетьманський скарб”, “На брата брат” збагачує, естетизує історичну конкретику сьогоднішнім її розумінням і художнім моделюванням. Картаючи рабський послух, сліпе виконавство чужої деспотичної волі, догідливість, письменник дошукується скарбів у людських душах і знаходить у козацтві високі зразки духовності, патріотизму, мужності й ратної звитяги. А в останньому романі “Погоня” вигадка переважає над фактом, постають знаки часів, трансформування деталей у подію, підхід до її розуміння з точки зору значущості для формування духовного світу особистості, усвідомлення себе у світі, засудження зрадництва, розбрату. У сконденсованому вигляді розкрито історичний досвід нашого народу з бездонною глибиною етичного змісту, багатством аналогій і паралелізмів.

Повісті “Смерть Сократа”, “Суд над Сенекою” позначені поглибленим інтересом автора до “вічних” тем, психологізмом образів та стилістичною майстерністю. У зовнішніх колізіях життєвих доль Сократа і Сенеки, а перш за все, у напрузі їх внутрішнього стану, в розвитку антагоністичних конфліктів втілено проблеми духовного переродження, суверенності особи, права й обов’язку, свободи і відповідальності, самопізнання. В інонаціональному контексті відбито художні узагальнення щодо можливостей впливу на хід суспільно-історичних подій, прогресу й духовного вивільнення індивідуума.

Авторська інтерпретація біографічних фактів у повісті “Жовтий цвіт кульбаби” структурує художньо-філософську концепцію життя М. Гоголя і Н. Кукольника, доводить, що за своєю внутрішньою морально-психологічною суттю, сформованою українською історією і культурою, М. Гоголь протистояв Петербургу, тягнувся від холодної Неви до “чудного” Дніпра. Ю. Мушкетиком досягнуто гармонійного сплаву рис великого письменника і земної людини.

Співвідношення “двох правд”, історичної та художньої, у романах про Коліївщину “Гайдамаки” і “Прийдімо, вклонімося... ” – різне. Якщо перший із них не був позбавлений фактографічних недоліків, то у другому письменник прискіпливіше ставиться до документу, якщо “Гайдамаки” можна вважати взірцем спадкоємності традицій художньо-історичної прози, то у “Прийдімо, вклонімося... ” історія виступає як дотична до сюжету, в центрі якого стоять вигадані автором персонажі.

У портретно-психологічних характеристиках історичних осіб Ю. Мушкетик, використовуючи велику кількість наукових досліджень, часом неоднозначних, а то й суперечливих, залучаючи свідчення фольклорних джерел, все ж залишає за собою право на перегляд усталених бачень і суджень, уникає однопланових трактувань і присудів.

Особливості характеротворення історичних осіб полягають у тому, що Ю. Мушкетик не лише віднаходить певний тип діяча, а художньо реконструюючи його за низкою документальних свідчень, створює свою образотворчу версію, дає якнайповнішу мотивацію психологічних рис, інтересів, пристрастей, індивідуальних вдач. Так, у романі “Яса” письменник акцентує близькість Івана Сірка до кошового товариства, його занепокоєння тим, як припинити братовбивчу війну на Україні, як схилити ворогуючих гетьманів до спілки. Психологічний аспект образу насиченіший від фактографічного, його збагатили спогади, роздуми героя, інохарактеристики, людська привабливість.

Новаторські риси авторських інтерпретацій історичних осіб