Історична проза Юрія Мушкетика

Отже, твори Ю. Мушкетика не переобтяжені надмірним введенням подій, осіб, як історичних, так і вигаданих, але їх кількість виявляється достатньою для відтворення загальноісторичної атмосфери того часу, оживлення задокументованих фактів та явищ. Хоч на змістовому рівні історія в цих творах і має важливе значення, але в той же час вона є засобом втілення іншого, абстрактнішого змісту, вона відтворена не сама заради себе – автора цікавить людина в історії як носій певної суми індивідуально-психологічних, індивідуально-національних рис. З її допомогою письменник намагається осмислити сучасність у контексті всього історичного досвіду, пізнати сьогодення через бачення минувшини, виявити духовні основи особистості, через посередництво минулого привернути увагу до важливих тем, сфер, проблем нашого життя.

У третьому розділі “Особливості типізації історичних осіб” досліджено специфіку моделювання дій і внутрішнього світу героїв у ситуаціях, які потребують максимального зосередження розумових здібностей та емоційних реакцій, їх еволюції.

Однією з найважливіших рис історичної прози є наявність у ній не лише історії, як сукупності подій і явищ минулого, а й тих, хто здійснював її – історичних осіб, які вводяться письменником не обов’язково як головні його герої. Реальні історичні постаті служать однією з перепусток твору до розряду історичних, доказом достовірності зображуваного, чинником емоційного впливу. Портретно-психологічним характеристикам історичних осіб у творах Ю. Мушкетика властивий документалізм. Історичні персонажі не є застиглими у часі, а наділені неповторними, самобутніми рисами та якостями. Письменник намагається інтерпретувати їх у різноманітних зв’язках зі світом – об’єктом його зацікавлення стають не лише їх державницькі, політичні, особисті, інтелектуальні, культурні інтереси. Історичні особи у творах Ю. Мушкетика є зразком якнайповнішої взаємодії особистості і суспільства. Автор, користуючись великою кількістю наукових досліджень, часом неоднозначних, суперечливих, залучаючи судження, що містяться у фольклорних джерелах, залишає все ж за собою право на власну думку, на перегляд усталених поглядів та оцінок, на створення таких портретно-психологічних характеристик, які відповідають його художній концепції історії. Маючи власну думку щодо діяльності окремих історичних осіб, звертаючись до присвячених їм історичних досліджень різного часу, письменник не намагається давати їм однозначні оцінки-присуди, право і можливість розібратися в життєвих перипетіях своїх героїв залишає за читачем.

У першому підрозділі “Засоби характеротворення” відзначено, що Ю. Мушкетик нерідко вказує у тексті художніх творів на ті джерела, з якими погоджується чи полемізує, створюючи портретно-психологічні характеристики історичних осіб. Намагаючись дотримуватися документальних повідомлень, досліджень науковців щодо головних ліній їх поведінки, автор усвідомив те, що без активного залучення художнього домислу та вимислу ці особи ніколи б не опинилися у складному переплетінні традиційного і нового, не здобули б такої концентрації художнього зображення. Там, де не вистачає фактів, письменник домислює численні портретні риси, побутові деталі, що сприяють додатковому проникненню у внутрішній світ персонажу, дає змогу читачеві не лише дізнатися про зміст діалогів та монологів, а й “почути” їх, утаємничує читача у роздуми, переживання історичних персонажів, доносить їх найпотаємніші прагнення, погляди, страждання. Проникаючи у внутрішній світ героїв, письменник часто не лише уявляє, намагається зрозуміти, наблизити до себе і до читача всі їхні поривання, мрії, але й пише про них з позицій свого персонажа, стаючи на його місце, дивлячись на світ його очима. Або ж, навпаки, може “сховатися” за свого героя, як правило, близького йому за світовідчуттям, зробивши його виразником власних поглядів, думок, нерідко висловлених з позиції нашого часу, наповнивши твір художньою енергією і філософською глибиною.

Серед численних образів історичної прози Ю. Мушкетика є ряд традиційних. Причому, якщо образи Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Івана Богуна, Максима Залізняка, Івана Гонти стали традиційними для національної літератури, то образи античних філософів Сократа, Сенеки мають значно ширший географічний ареал. Специфіка ж образу Івана Мазепи (“Семен Палій”) полягає в тому, що завдяки багаторазовому зверненню до нього митців слова протягом останніх трьох століть, він набув поліфонічної інтерпретації. Ю. Мушкетик мав чимало попередників, але визначальним у першій редакції повісті став підхід радянських істориків до цієї складної і неоднозначної особистості. У другій редакції письменник виявляє майстерність відтворення індивідуально-особистісних рис гетьмана, опанування висот психологічного аналізу, його нюансування, деміфологізації образу.

У романі “Яса” майстер художнього слова створив колоритні характери зі своїми протиріччями і складностями, властивими людській натурі. Письменникові вдалося узгодити логіку історичної