Концепт віртуальна реальність у творах В. Гібсона “Мона Ліза Овердрайв” і “Нейромантик”

Дисертація Е. Ф. Смерічевського є першим у вітчизняній соціально-філософській думці комплексним дослідженням процесів віртуалізації всіх сфер життя. Проблематику віртуалізації розглянуто у зв’язку з поширенням та розгортанням інформаційно-комп’ютерної революції, що дозволило розширити концептуальні блоки вихідного матеріалу та простежити еволюцію віртуальної реальності у межах лінгво-семантичного аналізу. Встановлено світоглядне ядро й особливості соціальних наслідків процесів віртуалізації всіх сфер життя, які створюють модель суспільного розвитку, негативні наслідки якого спостерігаються на сучасному етапі [13, c. 82].

Розроблено концепцію розвитку віртуального феномену та його поширення на усі сфери життя за умов інформаційно-комп’ютерної революції та наступу інформаційної цивілізації. Розкрито механізми, форми, наслідки даного процесу на глобальному та індивідуальному рівні. Зроблено історико-філософський та методологічний аналіз процесів віртуалізації через лінгво-семантичний, онтологічний, аксіологічний та гносеологічний аспекти. Доведено, що перехід інформаційної цивілізації на віртуальний рівень є домінантною тенденцією розвитку людства. Зроблено висновок, що феномен віртуалізації є технічною апеляцією до природних властивостей людини – волі, віри, уявлення. Встановлено, що за умов розгортання інформаційної цивілізації, віртуалізація усіх сфер буття стає глобальною цінністю та товаром. Акцентовано увагу на проблемі людини у віртуальній реальності та її відчуженні за умов віртуального простору [12, c. 66].

Віртуальна реальність має свого фізичного носія, набуває модельної форми внаслідок розвитку інформаційно-комп’ютерних технологій, вона здатна проникнути в усі сфери буття людини і навіть у її психіку, змінюючи при цьому її психофізіологічне становище.

Віртуальна реальність як новітня властивість інформаційної цивілізації має інтегративний потенціал глобального масштабу [13, c. 51].

За думкою Л. А. Усанової, “віртуальна реальність розглядається не тільки як фактор масштабних змін, але й як вираження сучасних культурних тенденцій. Вона є яскравим прикладом того, як технічний прогрес втручається у самі інтимні сфери людського життя, змінюючи і наш спосіб життя, і наш спосіб мислення” [21, c. 71].

Далі авторка підкреслює, що “концепція і практика віртуальної реальності мають різноманітні контексти виникнення і розвитку: в американській молодіжній контркультурі, комп’ютерній індустрії, літературі (наукова фантастика), військові розробки, космічні дослідження, мистецтві і дизайні”, звертає увагу читача на те, що термін “віртуальний” використовують як в комп’ютерних технологіях (віртуальна пам’ять), так і в інших сферах: квантовій фізиці (віртуальні частинки), в теорії управління (віртуальний офіс, віртуальний менеджмент), у психології (віртуальні здібності, віртуальні стани). Далі вона стверджує: “в умовах швидкого розвитку і поширення віртуальної реальності в усі області людської діяльності філософське осмислення даного феномену є безсумнівно актуальним. Крім того такі дослідження є важливими, оскільки мають міждисциплінарний характер і виявляють гострі питання сучасної культури. Зокрема, осмислення природи реальності, її проблематичності і невизначеності, ідеї множинності світів (можливих світів), співвідношення можливого/ неможливого і дійсного та ін. ” [21, с. 32].

Ретельний аналіз літературних джерел дав можливість Л. А. Усановій визначити, що першими теоретичними дослідниками віртуальної реальності стали інженери – комп’ютерники У. Брикен, М. Крюгер, Дж. Ланьєр. Робота американського журналіста Ф. Хемміта “Віртуальна реальність” розглядала передумови становлення феномена віртуальної реальності в розвитку синтетичних можливостей кіно і кіно-симуляторів. Також це роботи М. Носова, М. Опенкова, Д. Пивоварова, С. Хоружого та ін., де визначається онтологічний статус віртуальної реальності. Російськими та українськими дослідниками (В. Ємелін, Д. Іванов, І. Девтеров, О. Одаренко, Б. Сівірінов) аналізуються соціальні та соціально-філософські аспекти віртуалізації суспільства, зробити висновок про те, що віртуальна реальність стала предметом антропологічних та соціальних досліджень, а також розглядається як текстовий простір Інтернет-мережі та втілення стилю і принципів постмодерну: Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, П. Віріліо, С. Жижек, К. Чешер та ін. Далі авторка підводить підсумок, що “Віртуальна реальність є самостійною і автономною реальністю, яка існує лише в часових рамках процесу її породження і підтримування її існування. Для осмислення поняття “віртуальна реальність” необхідно відмовитись від моноонтичного мислення (існування тільки однієї реальності) і введення поліонтичної парадигми (визнання множинності світів і проміжних реальностей), яка відкидає лінійний детермінізм і жорстку заданість”[21, с. 71 ].

З появою комп’ютерних технологій виникло уявлення про новий тип штучної реальності – віртуальну реальність. Поняття “віртуальна реальність” є одним з найбільш характерних для сучасної наукової ситуації. Поняття “віртуальне” має багато різних значень і використовується у фізиці, кібернетиці, метафізиці і в новому науковому підході – віртуалістиці. Близьким є трактування І. С. Добронравової: віртуальність – це реальність на грані можливості і дійсності [10, с. 159] [4, c. 83].

Московський дослідник М. Носов розглядає даний феномен у межах психологічної науки і пов´язує філософію віртуалістики з парадигмою поліонтичності – з системою Платона, з ідеями буддизму. Віртуалістика – це науковий підхід, що вивчає способи взаємодії реальностей різного рівня, їхні прояви у життєвій реальності людини. “Кількість і типи реальностей, якими оперує людина, визначаються активністю самої людини, і за напрямком руху до крайніх реальностей людина може в принципі проходити безкінечну кількість проміжних реальностей” [9, с. 31].

Віртуальна реальність – це оточення, яке ми відчуваємо, не знаходячись у ньому фізично. Театр, опера, кіно і телебачення – це примітивні провісники віртуальної реальності. Деякі з цих (провісників) віртуальних реальностей засновані