Концепт віртуальна реальність у творах В. Гібсона “Мона Ліза Овердрайв” і “Нейромантик”

Термін “кіберпростір” для позначення всієї сукупності інформації, журнал Wired Magazine зробив модним.

Новаторство Гібсона проявилося в повному перегляді формули майбутнього, якої дотримувалася наукова фантастика того часу. Замість класичної схеми “космос – роботи – атомна енергія” він використовував “комп’ютерні мережі – біотехнології – віртуальна реальність”. О. Кутовенко вважає, що: “Таке бачення фантастики знайшло розуміння і підтримку у однодумців, серед яких найбільш важливим стало особисте знайомство Вільяма Гібсона з Брюсом Стерлінгом в серпні 1981 року на невеликий науково-фантастичної конференції в Остіні. Згодом ця зустріч вилилася в тривалу і плідну співпрацю” [16, c. 76].

Найперший роман Вільяма Гібсона – “Neuromancer” (1984) – одночасно став найвідомішим і, можливо, найуспішнішим його твором. “Neuromancer” отримав безліч премій, серед яких такі престижні, як Hugo, Phillip Dick Award, Nebula, Seiun і Ditmar.

“Я думав, що, можливо, колись мою книгу зрозуміють де-небудь у Франції. Можливо, там навіть виникне культ, подібний культу Джеррі Льюїса. Але ніхто інший цього читати не буде”, – це слова самого автора, сказані через два роки після виходу роману в світ [16, c. 221].

Незважаючи на те, що Гібсон тоді мав досить поверхневе уявлення про технічні аспекти комп’ютерних технологій, його бачення перспектив їх розвитку виявилося досить продуманим для того, щоб зацікавити безліч людей, у тому числі пов’язаних з їх розробкою. По суті, Гібсон взяв комплекс уявлень того часу про комп’ютери, розклав його на елементи і побудував з них свою систему. Він створив своєрідне “очікування технології”, яке цілком могло зробити певний вплив на шляху розвитку споживчих комп’ютерних технологій. Крім цього, відчутну допомогу Гібсону надав Брюс Стерлінг, іноді консультував його по багатьом питанням. Звичайно, в романі “Нейромант” потім знаходили багато технічних помилок, але ж це все-таки фантастична література, а не науковий трактат, тому підхід в дусі “Неправда! Не так це працює! ” тут не завжди доречний, тим більше, що можна привести безліч набагато гірших прикладів прямо-таки патологічного незнання і небажання розбиратися в особливостях комп’ютерної техніки в роботах інших авторів, і не тільки фантастів [18, c. 33].

Герої “кіберпанківських” романів живуть не стільки в реальному житті, скільки в нескінченно триваючий (іноді триває після смерті) кібернетичної галюцинації. Розгалужуючись на струмочки, інформаційний потік замінює собою потік життя, яке саме переноситься в кіберпростір. Гібсон гіперпростір визначив досить поетично як для терміну: “Узгоджена галюцинація, яка щодня переживається мільярдами легальних операторів у всьому світу, починаючи від школярів, які вивчають математичні поняття” [14, с. 23].

Дійсно: технічно кіберпростір в тому вигляді, в якому його розумів Гібсон – це не картинки на екрані, а нервова система безпосередньо під’єднана до комп’ютерної мережі.

Справа в тому, що однією з головних ідей кіберпанку стала ідея злиття технології і плоті: комп’ютерні чіпи, вживлених прямо в мозок у Гібсона. Починаючи з романів Гібсона, мова йде про людей, які зростили себе – найчастіше добровільно – з кібернетичними пристроями або навіть стали “конструктами” – віртуальними втіленнями свого “я” в кіберпросторі, зовсім не мають фізичного тіла. Іншими словами, мова йде про симбіози.

Невипадково серед натхненників “Нейроманта” поряд з Пінчона фігурує Лу Рід, автор пісні “Героїн” і до цього дня один з улюблених співаків джанки у всьому світі (під його пісню “Perfect Day” йде один з найбільш пам’ятних епізодів фільму “Трейнспоттінг”) [ 7, c. 64].

“Neuromancer” став першим романом трилогії, яку зазвичай називають “Sprawl Chronicles”. Серед критиків російського перекладу роману В. Гібсона “Нейромант” стаття С. Кузнецова “Кіберпанк та його творець”, надрукованій в останньому номері журналу “Иностранная литература” за 1998 рік, залишається помітною до цього часу. Автор цієї статті згодний з думкою, що “Нейромант” є зразковим культовим романом, де автор склав докупи все, що любив у житті, а читач може завжди підібрати собі щось до смаку: садо-мазохізм, високі технології, наркотики, сучасне мистецтво чи фільми про ніндзя і східні єдиноборства. Для цієї культурної лінії характерний антисистемний пафос і прагнення до трансгресії і порушення кордонів. В кіберпанк актуалізується ще одна з її важливих рис: бажання людини переступити за рамки людського, трансформувати себе на щось інше, наприклад, з допомогою кібернетичних пристроїв.

Сама ж ідея кіберпростору прийшла В. Гібсону в голову, коли він спостерігав за дітьми, що грали у відеоігри. В їхніх очах відбивалися вогники екрану і раптово Гібсон зрозумів, що це замкнута система зі зворотним зв’язком: фотони йдуть від екрану до очей, нейрони передають сигнал всередині організму,