Концепт віртуальна реальність у творах В. Гібсона “Мона Ліза Овердрайв” і “Нейромантик”

Кіберпанк – це наукова фантастика епохи комп’ютерної революції. Кіберпанк з’явився практично одночасно з появою персональних комп’ютерів, коли – правда, для ще дуже і дуже небагатьох – стало ясно, що на світ з’явилася не просто якась нова потішна іграшка, а інструмент, істотно розширює можливості людини, нова точка опори, яка незабаром переверне світ. Письменники кіберпанку, і в першу чергу Гібсон, побачили і описали у своїх творах по-справжньому реальний вигляд близького майбутнього, на шлях до якого в цей момент рішуче згорнуло людство. Напевно, тому їх твори отримали резонанс не стільки серед традиційних любителів фантастики, скільки серед найширших читацьких мас, ніколи особливо фантастику не шанували. Саме тому кіберпанк надав значний вплив на інші види мистецтва і в підсумку привів до формування нової молодіжної контркультури, з літературою як такої практично не пов’язаної.

Треба сказати, що термін для назви нового літературного напряму, хоч і з’явився випадково, виявився досить вдалим і ємним. Перший корінь в цьому слові, “кібер”, пов’язаний зі словом “кібернетика” і має на увазі, що цей напрямок описує майбутнє, в якому повсякденне життя людей докорінно змінилася під впливом високих технологій. Глобальні комп’ютерні мережі, що регулюють потоки інформації в світовому масштабі. Біологічна інженерія. Принципово нові види розваг. Крім того, центральним для кіберпанку є поняття “віртуальної реальності” (“кіберпростору”, за визначенням Гібсона) – якогось мнимого світу, що знаходиться всередині комп’ютерних мереж, куди людина може проникати (природно, не фізично, а ментально) за допомогою наркотиків чи спеціальних пристосувань [22, c. 37].

Подібна проблематика традиційно належить до наукової фантастики, проте у разі кіберпанку все не так просто. За його власними словами, Гібсон відноситься до першого покоління американських фантастів, які одночасно прочитали Едгара Райса Берроуза (“Тарзан”) і Вільяма Берроуза (“Голий сніданок”) – і тому прикмети “традиційної” фантастики і класичного постмодернізму існують в його романах на рівних правах. Це поєднання не випадково: на ранній постмодернізм фантастика (і поп-культура взагалі) справила великий вплив – крім Вільяма Берроуза можна назвати Рональда Сукеник, Джона Барта і, особливо, Томаса Пінчона. У цьому сенсі кіберпанк – це повернення фантастики до своїх “коренів” через постмодернізм. Невипадково Гібсон називає Пінчона прабатьком кіберпанку, а перша фраза “Невроманта” – “Небо над портом нагадувало телеекран, включений на мертвий канал” – представляє собою результат “схрещення” перших фраз пінчоновских романів “Вигукує лот № 49” та “Веселка гравітації”. Іншими словами, кіберпанк можна назвати “постмодерністською фантастикою вісімдесятих” (“постмодерністською фантастикою сімдесятих” будуть тоді Дж. Г. Баллард і Філіп Дік).

Підсумовуючи зазначимо, що інформаційні технології демонструють усе більший уплив на людину. Змінюються закони сприйняття, оскільки засоби електронної інформації занурюють людину у процес сприйняття миттєво і тотально.

Відбувається становлення візуального типу мислення, в якому спостерігається єдність логіко-вербального і наглядно-образного, інтуїтивного сприйняття світу.

Віртуальна реальність стає важливим фактором розвитку культури, претендує на символ нової міфології в інформаційному світі, на засіб перетворення об’єктивної реальності. Література кіберпанку є продуцентом віртуальної реальності. Суспільний інтерес до феномену віртуальної реальності спонукає дослідження природи, що нерозривно пов’язано з філософською традицією осмислення буття і реальності взагалі.

 

 

 

 

Романи “Нейромантик” наповнений всіма елементами кіберпанку: динамічний сюжет, всемогутні корпорації, високі технології і хакери, і, нарешті, найголовніше – Інфоматріца, глобальна комп’ютерна мережа, неодмінний атрибут і умова існування суспільства недалекого майбутнього, в якому живуть герої його творів.

“Нейромант” вийшов з друку в 1984 році, дуже швидко став бестселером, опинився в центрі уваги критики, а в 85-му був удостоєний всіх основних премій в області англомовної фантастики – “Неб’юла” (премія письменників), “Хьюго” (премія читачів) і Призу Філіпа Дика (премія за краще видання року в м’якій обкладинці).

У Росіі роман “Нейромант” має своїх прихильників і фанатів.

Тепер цей роман – безперечна класика. “Невже всього лише десять років пройшло з тих пір, як я відкрив свіженький примірник чергового тому в серії “ЕйсСпешіалз” і прочитав першу фразу: “Небо над портом було схоже на телеекран, включений на мертвий канал”? “Що ж, ця фраза до сих пір звучить”, – констатував у серпні 1994 року в рецензії на ювілейне видання “Нейроманта” відомий письменник і критик Едвард Брайант [14, с. 23].

Роман “Нейромант” разом з двома іншими – “Мона-Ліза Овердрайв” і “Граф Нуль” – входять в першу кіберпанк-трилогію Вільяма Гібсона. Всього трилогій – три.

Гібсоном вперше були описані люди, що використовують пристрої, названі “кіберконсолі” (“cyberdecks”), для заміни нормальних органів сприйняття на сенсорний інтерфейс, що дозволяє підключити свій мозок на пряму до комп’ютерної мережі. Людина, підключившись до мережі подібним чином, вважалася в “кіберпросторі”. Також можна сказати, що, хоча сама ідея і