Краєзнавство

Свою майстерність художник удосконалював за кордоном, на зразках світової художньої культури. Наприкінці квітня 1886 р. С. Васильківський вирушив до Парижа. Дорогою, подекуди зупиняючись, він оглянув німецькі музеї. Пізніше об'їздив усю Францію, побував в Іспанії, Англії, Італії, Алжирі. Після дворічного перебування за кордоном повернувся до Харкова, багато подорожував пішки Харківщиною, Полтавщиною, Запоріжжям. Крім пейзажу почав займатися історичним жанром, створив картини «Козачий пікет» (1888),

«Сутичка запорожців з татарами» (1892), «Козак у степу» (1905), «Козаки в степу» (початок ХХ ст.), «Похід козаків» (1917). У 1896 р. картина «Козача левада» експонувалася на Всеросійській художньо-промисловій виставці в Нижньому Новгороді, де здобула високу оцінку. У 1900 р. разом із М.Самокишем видав великий альбом «З української старовини». Того ж року

 

в Харкові відбулася перша персональна виставка творів художника, на якій було виставлено 120 творів.

У1903р.вПолтаві,знагоди

відкриття пам’ятника І. П. Котляревському, брав участь у великій художній виставці,

 

 

М. Сумцов писав із захопленням про свого сучасника: «Він високо держав блакитно- жовтий прапор в межах художньої творчості».

 

де виставив 43 роботи – «Дніпровські плавні», «На Дінці», «Оранка. Воли»,

«Гребля Квітки-Основ'янепка. Харків»,   «Зимовий вечір», портрети Богдана Хмельницького, Івана Ґонти, Григорія Сковороди, кобзарів. Того ж року одержав  перемогу  на  конкурсі  на  кращий  проект  розпису  будинку Полтавського земства, який розписує у 1903 - 1907 р. У 1912 р. зібрані Васильківським взірці українського народного орнаменту експонувалися на міжнародній   художній   виставці   в   Римі.   Того   ж   року   вийшов   альбом орнаментів, створених М. Самокишем та С. Васильківським. В останні роки життя створив картини «Козак Мамай» (1911).

8 жовтня 1917 р. Сергій Іванович Васильківський помер. Перед смертю він заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх творів та значну суму грошей, які, за його бажанням, мали піти на створення у Харкові великого національного художнього музею. С. І. Васильківського називають поетом українського   малярства   за   надзвичайну   ліричність   його   пейзажних   та

історичнихтворів.Розквіттворчості

 

художника  припадає  на  останню третину XIX століття, період, коли в Україні  діяли  Емський  акт  та Валуєвський циркуляр про заборону українського друкованого слова. Тому звернення художників до рідної історії, до відображення природи України, народних типів, етнографічних особливостей селянського або козацького побуту, звичаїв та обрядів, народної архітектури було своєрідною формою протесту, боротьби митців  за  утвердження  національної гідності свого народу.

На превеликий жаль, у вогні минулої війнибільшістьробітВасильківського

загинула. Понад тисячу їх згоріло разом з

 

 

Після Т. Г. Шевченка ніхто з українських художників не мав у своєму доробку стільки творів, присвячених рідному краєві. Нічого досі не було в українському мистецтві післяшевченківського періоду такого, де б так безсумнівно пізнавалася Україна і зворушувала своєю простотою і особливо вдавалося писати С. І. Васильківському небо –

«небесний», «сонячний художник» казали про нього сучасники.

 

музеєм у рідному Харкові, якому художник заповідав 1348 своїх картин та етюдів  Нині  в  музеях  і  приватних  колекціях  нашої  країни  і  за  кордоном

 

налічується близько п'яти сотень відомих нам творів С. І. Васильківського.

Ще  один видатний художник  –  Петро  Олексійович Левченко  (1856-

1917) народився у родині купця першої гільдії в Харкові. Він був одним із представників українського поетичного реалістичного пейзажу кінця XIX – початку  XX   ст.   Невеликі   за   розміром   картини   глибокі   за   змістом   – розкривають красу оточуючого світу. Протягом 1886-1904 рр. був учасником майже всіх пересувних художніх виставок, організованих російськими художниками.

Ілля Юхимович Рєпін (1844-1930) своєю творчістю приніс всесвітню відомістьхудожньомумистецтвуХарківщини.Його«Спаситель»,

«Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1889 - 1896) – вершини світового малярства. Народився І. Ю. Рєпін 5 серпня 1844 р. в одній із мальовничих околиць Чугуєва – слободі Калмицькій. Коли Іллі виповнилося сім років сім'я батьків побудувала окремий дім у сусідній слободі Осинівці. Тут пройшла юність майстра, звідсіля він поїхав восени 1863 р. до Петербургу здійснювати свою найчарівнішу мрію – стати справжнім художником.

М. Попович про видатного художника пише так:

 

«Рєпін родом з Чугуєва, він зберіг любов до своєї батьківщини, підтримував зв′язки з її культурними діячами, писав про її історію та народний побут, дуже любив і шанував Шевченка, намалював його портрет і робив ескізи до його пам′ятника. Проте це були дише епізоди його творчості – Рєпін особистість загальноімперська, загальнолюдська… Він продовжує художні традиції радше великих старих європейських майстрів – Веласкеса, Рембранта, ніж майстрів російського реалізму…Можна сказати, що Рєпін – один із блискучих синів України, які увійшли до загальноімперського культурного середовища і зробили величезний внесок у російську культуру… Рєпін, вийшовши з українського середовища на загальноімперський рівень, повертав Україні свій талант і справляв сильний вплив на розвиток реалістичного українського малярства».

Учителем цих та інших художників був Дмитро Іванович Безперчий (1825-1913) – видатний художник та педагог. Його картини, головним чином, пейзажі,  зберігаються  в  Київському  музеї  українського  мистецтва, Харківському та Сумському художньому музеях.

Становленню й розвитку пейзажного українського живопису