Краєзнавство

«березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Гурович Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені «Березолю», стала

«Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові. У 1926 р. результатом  його  творчої  співпраці  із  драматургом  М.Кулішем  стали  дві п′єси – «Мина Мазало» та «Народний Малахій».

У березні – квітні 1927 р. у Харкові відбувся загальноукраїнський театральний диспут, в якому активну участь брав і Лесь Курбас. Полеміка між франківцями Києва Гната Юрія, як минулого і «Березоля», як майбутнього, окрилило Курбаса в творчих пошуках. Проте вже другий загальноукраїнський театральний диспут у червні 1929 р. засудив творчість режисера. 5 жовтня 1933 р. Л. Курбаса було звільнено за начебто провал п’єси «Маклен Граса» М. Куліша (головну роль виконала Наталя Ужвій). Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів.

Одначе, незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено,  звільнено  з  посади  керівника  «Березолю»  і  заарештовано  у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній.   Його   було   вислано   на   будівництво   Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім відправлено на Соловки. У 1937 р. після

 по вт ор но го  суду  Леся  Курба са  раз о м  з і  з на чно ю  кі лькіст ю  пр едст а вників 

 са ме   укра їнської   інт елі генції   було   ро з ст ріляно   на   о зна менува ння   20 -ї 

 р і чниці  бі льшо вицького  пер ево рот у. 

 

 

 

 

7.3.Музичне мистецтво

Найперші відомості про музичне життя Харкова припадають на початок XVIII ст. Вже тоді Харків мав насичене культурне життя. Музика звучала в будинках поміщиків, на вулицях, торгових ярмарках, де місцеві актори давали вистави та концерти. У місті великої популярності набули цехові музиканти. Перші документи про існування музичного цеху в Харкові датовані 1780 р. Цікавий той факт, що поява цього цеху сприяла виникненню подібних колективів у повітах Слобожанщини, чого не було в інших губерніях.

Цехибулинетількисуторемісничимиорганізаціями,бовних

поєднувалися майстри, які виготовляли музичні інструменти, виконавці на різних інструментах, що також співали народні пісні, а іноді складали й свої твори. Музиканти отримували музичну освіту в додаткових класах при Харківському колегіумі, відкритих у 1768 р. для вихідців із дворян, купців та різночинців. Учні додаткових класів виступали на урочистих зборах, приватних вечірках: співали канти, грали в оркестрі. У цих класах викладали відомі музиканти: Г. Сковорода, М. Концевич, А. Ведель, Я. Ціх.

На початку ХІХ ст. активізувалося культурне життя Харкова, що пов’язане перш за все з відкриттям університету (1805 р.), в якому працювали неординарні особи, серед яких слід назвати Івана Миколайовича Вітовського. Саме він в 1806 р. відкрив у Харкові нотодрукарню, а згодом першу музичну крамницю, організував фортепіанну фабрику. За його ініціативою в Харкові регулярно  відбувалися  симфонічні концерти.  Значною подією в житті  міста було виконання в 1808-1809 рр. під керуванням І. Вітовського двох ораторій Й. Гайдна – «Пори року» і «Створення світу». Цей музикант був знайомий з класиком російської музики М. Глінкою, який у 1838 р. перебував у Харкові.

У 1841 р. у місті була здійснена постановка першого акту опери «Життя за царя» М. Глінки. Студентські хори університету пропагували кращі зразки української народної музики. У 1810-1820-х рр. у Харкові було відкрито 14 навчальних закладів, у 10 з яких викладалася музика.

Розвиток музичного мистецтва на Харківщині у другій половині ХІХ ст. пов’язаний з ім’ям видатного музичного та громадського діяча, диригента Іллі Ілліча Слатіна, який у 1871 р. очолив Харківське відділення Російського музичного товариства. За ініціативою І. Слатіна учнівський симфонічний оркестр щорічно давав 10 симфонічних концертів. У другій половині ХІХ ст. та на початку ХХ ст. у Харкові гастролювали диригенти та композитори П. Чайковський, О. Глазунов, піаністи і композитори А. Рубінштейн.

 

Харків відвідували й співаки Ф. Шаляпін, М. Баттистині, Тітта Руффо та ін.У 1925 р. оперою М. Мусоргського «Сорочинський ярмарок» було відкрито український театр опери та балету ім. М. Лисенка  на  базі  російської  державної  опери. Оперні вистави ставилися в Харкові ще наприкінці XVIII ст. та на початку ХІХ ст., а у 1874 р. був

збудований спеціальний театральний будинок, на

 

 

 

 

Саме у Харкові вперше були поставлені опери М. І. Лисенка «Різдвяна ніч» (1883) та

«Утоплена» 1885).

 

сцені якого виступали різні оперні трупи. У 1928 р. була відкрита філармонія, а у 1929 р. – театр музичної комедії. Театр опери та балету ім. М.Лисенка, театр музичної комедії та обласна філармонія вели значну