Краєзнавство

У 1736 р. до програми колегіуму було введено математику та геометрію, французьку та німецьку мови, історію та географію. Для викладання мов було запрошено вчителів із-за кордону, а також виписані необхідні книги та математичні прилади. Викладання цих курсів – особливість харківської школи порівняно з іншими, в яких іноземні мови увійшли до програм тільки в кінці XVIII ст., а математика та геометрія як навчальні дисципліни з 1808 р.

Новий етап історії Харківського колегіуму почався у 1768 р., тобто з появою так званих «додаткових класів», призначених для дворянських дітей. У   них   посилилось   викладання   математики,   мов,   додалась   інженерна   та

 

артилерійська  справа,  пізніше  –  живопис  та  архітектура,  вокал  та інструментальна музика. «Додаткові класи» існували до 1789 р., коли їх приєднали до відкритого Головного Народного училища, але всі ці предмети

залишилися також і в програмі колегіуму. В 1795

 

р. до програми включили ще фізику та історію.

Слід відзначити, що вихованцями Харківського колегіуму були діячі в різних сферах: науки, мистецтва, освіти; деякі займали високі церковні і світські посади. Так, першим у Росії  доктором  медицини  та  хірургії, професором, став Григорій Іванович Базилевич, одинззасновниківПетербурзькоїмедико-

хірургічної академії.

 

 

На початку XIX ст. Харківський колегіум було перетворено у винятково станову школу, був віднесений до третє розрядних семінарій, хоча й до 1846 р. зберігав назву

«Колегіуму».

 

Помітний слід у медицині залишили також випускники колегіуму, професора Є. Мухін та І. Венсович. Є. Мухін, став активним пропагандистом і організатором вакцинації. Навчався в колегіумі видатний майстер перекладу поет, громадський та театральний діяч М. Гнедич.

Таким  чином,  протягом  XVIII  –  першої  половини  ХІХ  ст.  Харківський

колегіуми став потужним регіональним навчальним центром, який, ґрунтуючись на прогресивних педагогічних ідеях європейських просвітників, дозволив різним станам українського суспільства дати ґрунтовну конкурентоздатну освіту.

 

 

8. 2. Відкриття Харківського університету

Надзвчайно важливе значення для перетворення Харкова на важливий центр просвітництва і науки мало заснування у ньому вищих навчальних закладів, а особливо університету. Своєю появою університет зобов′язаний Василю Назаровичу Каразіну, просвітителю і реформатору, провінційному дворянину із Богодухівщини.

В. Н. Каразіна було залучено до підготовки реформи освіти в Російській

імперії. Він брав участь у роботі створеної для цього училищної комісії, у розробці  проекту  статуту  Московського  університету  та  Петербурзької Академії наук і був добре обізнаний із планами подальшого розвитку університетської системи в державі, а також проектами уряду щодо політичної та культурної експансії імперії. Тому він і вирішив скористатися своїм становищем для відкриття університету в Харкові – столиці милої його серцю Слобожанщини. Він ураховував при цьому унікальне географічне становище міста, зокрема його потенційну роль у процесі культурної уніфікації колишніх козацьких окраїн і новоприєднаних до Росії регіонів.

 

Харків мав стати культурнимцентром нового регіону, що під іменем

«Південної Росії» об'єднав би навколо себе сусідні території Росії, а також Лівобережної  та  Південної  України,  «Південна  Росія»  у  сприйнятті  В. Каразіна таким чином немовби розчиняла в новому імперському адміністративному  та  культурному  просторі  залишки  української регіональної особливості Слобожанщини – України та Гетьманщини, наближаючи їх у культурному вимірі до Росії.

Перша  документальна  згадка  про  ідею  відкриття  університету  в

Харкові міститься в приватному листі В. Н. Каразіна харківському священику, місцевому діячу освіти В. Фотієву від 2 травня 1802 р.

 

У ньому, зокрема, говорилося: «Был удостоен вскоре по возвращении своем в Петербург беседы доброго государя, осмелился я сказать ему идею о заведений в Харькове университета, который был бь образован лучше Московского и достоин бы называться средоточием просвещения полуденной России. Идея моя принята с благоволением й я принялся было уже за начертание плана к нему». І далі: «Сия мысль заняла всю мою душу й я ожидаю только согласия общества дворян, чтоб действовать».

Захоплений ідеєю заснування університету в Харкові, В. Н. Каразін спочатку переконав імператора в тому, що місцеве суспільство висловлює бажання пожертвувати значну грошову суму на майбутній університет, а потім натякнув своїм землякам, що Олександр І обрав Харків на роль одного з майбутніх університетських центрів.

Проект відкриття університету в Харкові розглядався слобожанами крізь призму взаємовигідних, договірних відносин з імперським урядом. Саме тому в проекті Харківського університету, розробленому В. Н. Каразіним, головна роль у керівництві майбутнім навчальним закладом відводилася місцевому дворянству, на догоду якому передбачалося до того ж запровадити військове навчання та зберегти становий принцип набору та підготовки студентів.

Першим офіційним документом відповідного рівня, у якому заявлялося

про  намір  уряду  створити  новий  університет  у  Харкові,  можна  вважати

«Попередні правила