Краєзнавство

Предмет:

Географія

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

170

Мова:

Українська

Оцінка:

до набуття технічних знань. Училище складалося із 6 класів. До 5 та 6 класів приєднувались комерційні відділення, до яких зараховувались учні, що мали труднощі у вивченні математичних наук. У них готувалибухгалтерів, конторських працівників і взагалі службовців з торговельної справи. У 70 – 80 рр. ХІХ ст. у повітових містах і селищах Харківської губернії (Білопілля, Краснокутськ, Вовчанськ, Валки,Зміїв, Куп′янськ, Старобільськ) були відкриті Олександрівські ремісничі училища. У 90-ті рр. ХІХ ст. були засновані Куп′янске, Валківське та Вовчанське сільські училища. У цих закладах вивчалися загальноосвітні предмети в обсязі 2-класної школи, прикладна механіка, сільгоспмашини, креслення і малювання, рахівництво, підковування коней та ін.

Окремо слід виділити жіночі навчальні заклади, початок яким заклав створений у 1812 р. Харківський інститут шляхетних дівчат для дочок найбіднішого дворянства губернії . Одним із засновників закладу виступив Г. Квітка-Основ′яненко. Головна мета інститутського виховання – дати дівчатам освіту, навчити приготувати їжу, рукоділлю, завдяки яким вони після випуску змогли б забезпечити собі існування навчанням дітей або працею. Протягом трьох років навчання 45 пансіонерок і 20 вихованок займались науками, мистецтвом, рукоділлям, вивчали різні види шиття та ін. У 1820 р. завдяки приватній ініціативі створено жіночу школу для дочок дворян і купців, крім того у місті існували й приватні пансіони.

В. П. Карпов, представник однієї з найвідоміших купецьких родин Харкова

ХІХ ст., у своїх спогадах про пансіони благородних дівиць міста писав так:

«Пансіон мадам Ларенс і пансіон Метленкамф – це два найкращих приватних пансіона. Безперечно, що кращим жіночим училищем того часу був інститут благородних дівиць. За наявності монастирського режиму, у ньому виконувалася навчальна програма, яка перебувала під безпосереднім наглядом інспектора з навчальної частини. Дівчата-випускниці виходили зі знанням історії літератури, історії загальної та російської, закону божого і французької мови. Прицьому більшість з них прекрасно грали на роялі...»

У1860р.булозатверджено«Положенняпрожіночіучилища».

Приймали до училища дівчат усіх станів. У 1870 р. жіночі училища перетворені

у гімназії. Курс повної гімназії збільшився на один рік, тобто 7 років. Обов'язкові предмети поповнились відомостями щодо ведення домашнього господарювання та гігієни. Для тих дівчаток, які закінчили курс жіночої гімназії і бажали одержати право на звання домашніх наставниць і вчителів, було організовано 8 (спеціальний) клас.

Жіночим навчальним закладом у Харкові було училище для дівчаток священників. Мета Єпархіального училища - укорінення у свідомості учнів православного вчення, християнської благопристойності, духу смиренності, любов до порядку, а також підготовка майбутніх дружин сільських священників. У 1866 р. при училищі було відкрито практичну школу для підготовки викладачок церковно-парафіяльних училищ. Програма викладання була доповнена курсом педагогіки.

У 1868 р. було відкрито харківську жіночу гімназію Д. Д. Оболенської. До початку 1870 р. в ній було шість звичайних і один підготовчий клас, в яких викладання проводилось за програмами, затвердженими Міністерством Народної освіти для жіночих гімназій. Основними засобами естетичного виховання були малювання, співи, музика. Для ознайомлення гімназисток із кращими творами російських та іноземних літераторів влаштовувались літературні вечори, виконувались музичні п'єси, повідомлялись про різні події в житті та діяльності письменників, пояснювались твори та підкреслювалось їх значення. Деякі вихованки старших класів читали свої твори. Крім того, учениці вивчали англійську мову, бухгалтерію, гігієну. Слід зазначити, що жіночі гімназії діяли і в повітових містах Харківської губернії.

У 50 – 60 рр. Російську імперію охопив могутній громадський рух на користь народної освіти. У першій половині ХІХ ст. у Харкові існувало дві чоловічі та одна жіночі недільні школи для дорослого населення. Найбільшою популярністю у Харкові користувалася недільна школа Христини Дмитрівни Алчевської (1841-1920), видатної подвижниці освіти серед населення, знаного педагога, віце-президента Міжнародної ліги народної освіти. У 1862 р. Х.Д.Алчевська нелегально відкрила безкоштовну жіночу недільну школу, в якій навчалося 50 учениць. Її переслідували, залякували, час

від часу примушували припинити заняття.

22 березня 1870 р. Харківська жіноча недільна школа була відкрита офіційно. Удосконалюючи форми та методи навчання й застосовуючи їх на практиці, «учні- недільники» все гостріше відчували потребу в посібниках. І тут їм став у пригоді тритомний бібліографічний покажчик «Что читать народу»

У 1869 р. у Харкові було

створено Товариство поширення грамотності серед народу, першим головою якого став видатний вчений М.М.Бекетов.

(1884-1906), 1150 статей якого належить Х. Д. Алчевській. Третій том покажчика містив «Издания для народа на украинском языке». За 43 роки існування школи освіту здобули 20 тис. жінок. За її зразком відкривалися недільні школи в інших містах Російської імперії.

Загалом розвиток середньої освіти на Слобожанщині у ХІХ ст. відбувався в руслі загальноімперської освітньої політики. У той же час зростання кількості навчальних закладів свідчив про потяг до знань населення краю, при чому як в губернському місті, так і в повітах Харківщини.

8.4. Освіта на Слобожанщині в часи Української революції

У часи Української революції (1917-1921 рр.) на Харківщині активізується діяльність «Просвіти», яка почала активно впливати на зростання національної свідомості українства Слобожанщини, зростання рівня його освіченості. Активне утворення «Просвіт» на Харківщині, як у всій Україні, розпочалося навесні 1917 р., коли в губернії було