Краєзнавство

його освіченості, бажання отримувати знання рідною мовою.

 

 

Запитання для самоконтролю

1. Що вплинуло на створення Харківського колегіуму?

2. Визначити стани, діти яких навчалися у колегіумі.

3. Визначити причини відкриття Харківського університету.

4. У чому полягали складнощі при відкритті університету?

5. Якою була система освіти наХарківщині  у ХІХ ст.?

6. Учомуполягаютьпричиниуспішноїдіяльності«Просвіт»на

Харківщині у роки Української революції?

 

 

Рекомендована  література

Багалій Д. І. Історія Слобідської України. – Х.: Дельта, 1993. – 265 с.

 

Даниленко  В.  М.  Освіта  України  в  роки  національно-демократичної революції: хроніка подій (1917 - 1920). - К.-Под-й, 2005.

Зайцев Б. П., Скирда В. В. та ін. Історія рідного краю. Ч. 2. – Х.: Східно-

регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2002. – 179 с.

Медвідь Л. А. Історія національної педагогічної думки в Україні. – К.: Знання, 2003. – 335 с.

Посохова Л. Ю. Харківський колегіум (XVIIІ – перша половина ХІХ ст.).

– Х.: Бізнес-інформ, 1999. – 161 с.

Рідний край: Навчальний посібник з народознавства / За заг. ред. І. Ф. Прокопенка. – Х.: ХДПУ, 1999. – 526 с.

Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Наукова думка, 2001. – 911 с.

Харків – 350. Історія, сучасність, стратегія розвитку: Іст.-екон. огляд. – Х.: Золоті сторінки, 2004. – 320 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9.1. Світогляд і риси характеру слобожан.

9.2. Свята і обряди слобожан.

9.3. Житло і одяг слобожан.

9.4. Народні страви

 

 

9.1. Світогляд і риси характеру слобожан

Перш ніж встановити хто ж такі слобожани, коротко зупинимося на теоретичних  засадах  етнографічної  науки.  Так,  потрібно  зазначити,  що  на основі особливостей традиційної матеріальної і духовної культури й побуту народу визначаються певні етнографічні групи й історико-етнографічні зони чи регіони території його розселення. Локальні відмінності й різновиди традиційної культури характерні для всіх великих народів, які займають значну територію. Походження етнографічних груп у складі народності чи нації різне. Часто це нащадки колишніх племен, котрі злилися у народність, зберігши певні

особливості побуту, матеріальної і традиційної духовної культури, мови тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Етнографія до того ж дає розуміння свого народу, його відмінних рис у порівнянні з іншими народами, особливості ментальності, світосприйняття. Це усвідомлення себе як «ми» і протиставлення «вони». «Ми» – всі, хто говорить нашою мовою, живе одним життям, володіє національною пам’яттю, знаннями, досвідом, мораллю, релігією, певною територією. «Ми» – український народ, із набором специфічних рис характеру – ментальністю.

 

Поряд  з  тим  українці  в  межах  України  розселені  в  кількох  історико-

етнографічних землях, що, в свою чергу, накладають певні відмінності на її представників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні  прийнято  виділяти  в  Україні   шість  історико-етнографічних земель – Полісся, Карпати, Поділля, Середня Наддніпрянщина, Південь та Слобожанщина.

Потрібно  зазначити,  що  одним  із  перших  історичних  джерел,  де  було

згадано про світоглядні особливості слобожан став «Топографічний опис Харківського намісництва з історичною передмовою…» за 1788 р. На його сторінках автор І. О. Переверзєв про «всеобщий нравъ жителев украинскихъ» [певна річ він мав на меті слобожан] писав так:

«Духъ европейской людскости, отчужденный азиатской дикости, питаетъ внутреннія чувства какимъ-то усладженіем; дух любочестія, превратясь въ наслѣдное качество жителей, предупреждаетъ рабскія низриновения и поползновенія; послушенъ гласу властей самопреклонно безъ рабства. Духъ общаго соревнованія препинаетъ стези деспотизма и монополіи».

До цього питання звертався і Г. Ф. Квітка-Основ′яненко, опублікувавши етнографічний нарис «Украинцы» (Санкт-Петебурзі, 1841 р.) він писав:

 

«Люди, що населяли нинішню Харківську губернію, переважно були українці і мали [з іншими українцями] одну мову й одні звичаї, але з часу тутешнього переселення в силу життєвих умов значно