Краєзнавство

«громичні», які запалювали під час грози. Поширеним на Слобожанщині було частування Святого Власа (24 лютого) – покровителя худоби.

Весняні свята розпочинає Масниця Масляна або Сирний тиждень, який,

фактично готував слобожан до великого пасхального посту. Тому вареники із сиром, млинці, гуляння та проводи зими – атрибути цих семи днів. Крім того, Масниця вирішує і морально-етичні завдання, коли, невістки та зяті, вшановували матерів своїх половинок: «День тещі», «День вшанування свекрухи». В останній день Масниці ходили миритися з усіма, з ким були у сварці, щоб у Великий Піст не мати ворогів, бо це вважалося за великий гріх. Перед Великоднем – вінцем весняних свят – людина мала пройти символічні віхи: Благовіщення, Вербну неділю, Чистий Четвер. Головними атрибутами пасхальних свят є ритуальний хліб паска та писанка, як символ початку світо творення, зародок життя. Фарбоване яйце – це, фактично, символ самого свята. М. Ф. Сумцов передає опис, як пекли паску.

Літній цикл свят був не такий численний, що пов'язано із постійними сільськогосподарськими роботами. Найважливіші свята – Трійця («Зелена неділя»), припадає за сім тижнів після Пасхи – свято проводів весни і зустрічі літа. На Слобожанщині в цей день перед порогом хати посипали ще й жовтим піском. Підлогу або долівку встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмом, мелісою, чебрецем. Ікони на божниці прикрашали розшитими

рушниками,  садовим  і  польовими  квітами,

 

галузками берізок, липи, по всьому будинку розставляли букети. Церкви до цього дня начебто перетворювались у гаї. Уздовж стін та іконостаса рядами ставили молоді зрубані берізки, місцеві образи вбирали живими квітами, підлогу вкривали луговими травами. Духівництво одягалося в зелені парчеві шати, жінки до цього дня намагалися убратися в одежу зеленого кольору. Дівчата вплітали в коси квіти і зелені стрічки. На Троїцьку службу всі тримали букети квітів у руках. За старим побожним звичаєм, уклінні молитви священика  потрібно  було  слухати,  упавши

 

«Маруся учинила паску, положила туди яєчок, імбирю, шапрану, і спеклася паска і висока і жовта, і ще у печі зарум'янилась. На Великдень вранці вона понесла до церкви на посвячення паску, баранця печеного, порося, ковбасу, крашанок з десяток, сала і грудку солі, і розіславши на цвинтарі у ряду з другими хустку, розложила усе гарненько».

 

долілиць, опустивши голову. Вважалося, що в цей час у людини повинно бути стільки сліз розчулення і каяття про свої гріхи, щоб на кожну квітку впала сльозинка. Ці сльози називалися «росою благодаті». Під час молебня освячувалася вся зелень, що росте на землі. З наступного після Трійці Духова дня розпочинається найжаркіша пора року. У народі казали: «З Духова дня не з одного неба, з-під землі тепло йде», «Прийде Святий Дух – буде надворі, як на грубці».

Ворота, будинки, господарські будівлі прикрашалися квітучим зелом та клечанням, яке мало вберегти від мавок, русалок. та іншої нечисті, що в цей час вилудила зі своїх зимових сховків.

У  липні  святкували  одне  з  найбільших  літніх  свят  –  Івана  Купала  (7 липня), з яким пов′язано багато легенд, одна з них – це пошуки квітки папороті. У серпні – порі збору урожаю і свята були присвячені вшануванню природи: Маковія (14 серпня), для якого слобожанки пекли періжки з маком або спеціальні коржики-маківнички. Зустріч літа з осінню – це Спас (19 серпня), а Перша Пречиста (28 серпня) – час закінчення літа й наближення осені багатої на врожай, свята та весілля. «Прийшла Пречиста, стала дівка речиста».

Вересень був багатий на «каральні» свята: 11 вересня – Головосіки, коли не

можна  не  лише  важко  працювати,  їсти  скоромне,  а  й  навіть  не  можна споживати нічого круглого та не слід нічого різати; 19 вересня – Михайлове диво,  коли  не  можна  було  ні  мазати,  ні  взагалі  робити  щось  важке,  навіть ходити в ліс по гриби було небезпечно – бо начудиш; 27 вересня, на Здвиження, вважалося, що здвигається на зиму вся земля, все гаддя земне шукає притулку на довгу холодну зиму, тому не слід ходити в ліс та відкривати льохів. З 21 вересня – Другої Пречистої до Покрови (14 жовтня) – пора слобожанського весілля. Загалом, народні свята та пов′язані з ними обряди, прикмети, символіка сприяли вихованню людяності, почуття добра, краси, духовності.

Крім свят, увесь життєвий цикл слобожан: – народження – хрещення – заручини – весілля – смерть – був позначений певними обрядами, їх справляли гучно та витрачали за тогочасними мірками купу грошей. Одним з найяскравіших обрядів було весілля. Д. І. Багалій про це дійство писав так:

«Починалося весілля з  того, що  посилалися свахи  до  батьків  молодої, вони брали з собою, яко посланці, хліб та посохи. При згоді молодої, вона давала старостам рушники, котрі у багатих були вишиті шовком або золотом. З того дня молодий міг навіщати засватану дівчину. У суботу перед вінчанням (воно звичайно бувало у неділю вранці) молода робила бенкет і вечерю подружкам з піснями й танками. Після вінця молоді йшли до батьків жениха на трапезу. Батько й мати жениха сиділи на