Краєзнавство

«Всестановність була однією з особливостей колегіуму, запозичена ним у Києво- Могилянської академії. Ця риса, притаманна колегіуму довший час, була найхарактернішою з його гуманістичних традицій, і

саме цим він досяг популярності й поваги у регіоні».

Л. Ю. ПОСОХОВА, дослідниця історії Харківського колегіуму

 

Європи, насамперед із Польші, де в ієзуітських колегіумах існував відповідний поділ на вищі (богослів'я та філософія) та нижчі (риторика та інші) класи.

В Україні Харківська школа стала другою після Києво-Могилянської академії, школою, яка мала повний курс наук, хоч на всій території Російської Імперії до цього моменту було лише 60 осіб духовного звання з богословською освітою.

Назву  ж  «колегіум»  училище  отримало  Жалуваною  грамотою,  яку

виклопотав у Є. Тихорський цариці Анни в 1731 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як єпархіальне училище колегіум цілком залежав від єпископа, перебуваючи під його заступництвом та наглядом. Від нього надходили всі розпорядження з навчально-адміністративної та економічної діяльності, призначення  та  звільнення  вчителів.  Головним  управителем  колегіуму  був ректор, який одержав незабаром сан архимандрита. Найбільш видатними ректорами  були:  Платон  Малиновський,  Митрофан  Слотвинський,  Андрій

 

Прокопович, Лаврентій Кордет, Варлаам Миславський, із префектів – Михайло

Шванський, Кирило Флоринський та інші.

 

Випускник колегіуму Ф. П. Луб′яновський, член Сенату писав так: «Гарна школа була Харківський колегіум. У мої часи на чолі її стояв префект Шванський, однаково поважний і по життю, і по науці. Особливо щастило йому у виборі учителів. Його учителі учителі уміли розвинути у молодих людях здоровий розум і вселити в них невсипущу любов до науки. З таких учителів і після школи багато чого навчишся».

Потяг  слобожан  до  знань,  як  відзначали  історики,  був  завжди  великим. Тому й  чисельніст  учнів  у  колегіумі  була  високою,  а  географія  їх  прибуття досить різноманітною. Наприклад, на час відкриття колегіуму його засновник

Є.Тихорський повідомив Святійшний Синод про

 

навчання «в школі до 300 і більше дітей». У жовтні 1727 р. він у звіті вказав уже 422 учні. За даними Л. Ю. Посохової, кількість учнів у Харкові в 1737 р. була значно вищою за рівень Московської академії (429) Київської (444) і склала 522 учні.

До колегіуму приймались учні, яким виповнилося 10 років. Для дітей духівництва закінчення цієї школи було обов'язковим. Уряд прийняв постанови, згідно з якими церковні посади мали право займати тільки після одержання освіти. Втрата церковного місця приводила до зарахування в податний стан, тому колегіум  не  мав  нестатку  в   учнях.  Духовне

відомство стежило за тим, щоб діти духівництва

 

На кількість студентів колегіумів впливали і їх втечі, які у Харківському колегіуму розглядалися як надзвичайні події. На кінець XVIII ст. це явище припинилося, оскільки учні та їх батьки розуміли, що без освіти утруднюється життєвий шлях та й тікати вже було нікуди. Цікаво, що серед втікачів Харківського колегіуму, було

«найпаче великороссійских

 

закінчували повний курс, діти інших станів, як правило, зупинялись перед богослів'і виходили на різні державні та громадські служби з рекомендаційними атестатами. Для дітей вищих станів колегіум був першим ступенем освіти, а університет – другим.

Життя колегіуму було улаштовано за прикладом монастиря. Учні знаходилися під постійним наглядом і підлягали суворій дисципліні, яка в ті часи вважалась важливим виховним фактором. Про повсякденне життя бурсаків, розповідають у спогадах його колишні випускники. Яскраву картину нужденної повсякденності учнів змалював Яків Толмачов, професор петербурзького університету:

 

«В 4-х кімнатах біля стін були лавки, на яких спали учні старших класів, а учні нижчих  класів  спали  на  підлозі.  Хворі  лежали  на  лавках  поміж  здоровими

…Побут  бурсаків  був  дуже  нелегкий  і  сутужний.  Вони  строго  мусили

вставати дуже рано і кожного дня о 6 год. йти на лекцію грецької мови. Віддаль між бурсою і колегіумом була біля версти. Бруку і хідників за тих часів ніде в Харкові не було. Взимку учням дозволялося ходити до класу грецької мови по шляху покритому іноді глибоким снігом».

Для того, щоб трохи покращити своє становище бурсаки були змушені собі добувати прожиток всіма засобами. Харківські бурсаки часто після закінчення лекцій ходили жебракувати. З горщиками та мішечками вони розходилися по всьому місту, випрошуючи у міщан милостиню.

Серед вчителів колегіуму були такі видатні діячі, як поет і філософ Г. Сковорода, художник, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв І. Саблуков, автор підручників з фізики та хімії, пізніше професор Московського університету І. Двигубський, український композитор, диригент, співак А. Ведель та ін.

У 40-і рр. XVIII ст. у документах Харківського колегіуму серед викладачів

згадуються малороси, поляки, литовці, греки. У списках вчителів «додаткових класів», у яких в більшому обсязі викладалися математика, іноземні мови, а згодом – живопис та архітектура, згадуються викладачі де Кастелія, І. Паулі, А. Фонвікарті, прізвища яких свідчать про італійське, німецьке та французьке походження.