Краєзнавство

Картина музичного життя на Харківщині була б неповною, якщо не висвітити питання виконавської культури – співів та гри на інструментах. Серед невтомних будівників української культури слід згадати Гната Мартиновича Хоткевича (1877-1938). Він залишив помітний слід в белетристиці, драматургії, етнографії, літературо- і музикознавстві, історії та перекладі творів. Окрім того, він був актором, режисером, педагогом, співаком- бандуристом, реконструктором бандури – не було, власне кажучи, галузі гуманітарних  знань,  де б  він  не працював.  Гру і  спів Г.  Хоткевича  високо цінили М. Лисенко, С. Людкевич, І. Франко, Леся Українка. Ще в молоді роки, навчившись самотужки грати на бандурі, він подався у хор Лисенка, який гастролював тоді на Україні. Майже рік мандрував з ним Гнат Хоткевич, досконало оволодівши за цей час мистецтвом співака-бандуриста.

На ХІІ Археологічному з’їзді, що відбувся у 1902 р. в Харкові, Г. Хоткевич організував виступ зібраних ним з різних мсць України лірників і кобзарів. Його доповідь про кобзарів і кобзарство, виконання кобзарями дум та історичних пісень справили на учасників з’їзду незвичайне враження.

У 1926 р. Г. Хоткевич уже організував і вів клас бандури в Харківському музично-драматичному театрі. У цей час він написав наукові праці про українську   музику,   театр,   кобзарське   мистецтво,   ґрунтовне   дослідження

«Музичні інструменти українського народу» (1930), випустив першу частину

«Підручника гри на бандурі» (1930) – першого українського самовчителя, яким і досі користуються музиканти. Розквіт кобзарського мистецтва закінчився після горезвісного з’їзду кобзарів у 1932 р. у Москві, коли 240 кращих бандуристів України були відправлені до Сибіру. Кобзарське мистецтво на Україні, зокрема у Харкові, швидко почало зникати. Бандуру в загальноосвітній школі було замінено на баян та фортепіано.

 

Протягом багатьох років у Харкові плідно працювали майстри співацького мистецтва. Слобожанщина може пишатися тим, що на її землі (у Харкові) народився та працював Ю. С. Кіпоренко-Даманський. Маючи від природи красивий і сильний голос, прекрасну вокальну школу, він за своє творче життя проспівав на оперній сцені майже весь репертуар драматичного тенора. На весь світ він уславив рідну землю, його порівнювали з найбільш відомими співаками того часу, навіть з Карузо.

На сцені Харківської опери співали такі видатні артисти: М. Литвиненко- Вольгемут, І. Паторжинський, І. Козловський, М. Рейзен, М. Гришко, С. Червонюк, М. Манойло, Н. Суржина. Серед улюблених співаків, які стали народними не тільки за званням, а завдяки своїй незвичайній популярності, слід згадати Клавдію Іванівну Шульженко (1906-1984), яка починала свій творчий шлях у нашому місті. У 1923 р. вона стала артисткою Харківського драматичного театру. Серед відомих композиторів, слід назвати Ісаака Дунаєвського (1900-1955). , який казав про Харків так:

«...це місто мого дитинства, моєї юності, мого навчання, перших творчих робіт. Харків – це місто, в якому формувалися мої почуття, смаки, свідомість...Ось чому мені близький і дорогий Харків».

Висновок: у своєму розвитку мистецтво Харківщини ввібрало основні риси українського мистецтва, його становлення та напрямки. Так склалася історична ситуація, що слобожани не завжди мали змогу достатньо виразити, твердо закріпити в матеріальному світі те, що існувало в їхній свідомості,  сфері  їхньої  душі.  Тому,  якщо  залишились  матеріальні пам’ятки  їх  матеріального  та  духовного  досвіду,  то  вони  були квінтесенцією всіх їх заповітних спрямувань і прагнень як народу, що має

своє неповторне місце на землі.

 

 

Запитання та  завдання для самоконтролю

1.Пояснити,чомусамеіконисталипершимивитворами малярського мистецтва на Слобожанщині.

2.Визначитиголовнімотивитворчостіслобожанських художників ХІХ ст.

3.Чому така трагічна доля спіткала слобожанських бандуристів у 30 – ті рр. ХХ ст.?

4.Проаналізувати творчість видатних співаків та композиторів

Слобожанщини ХХ ст.

 

Рекомендована  література

Рідний край: Навчальний посібник з народознавства / За заг. ред. І. Ф. Прокопенка. – Х.: ХДПУ, 1999. – 526 с.

Сумцов М. Ф. Дослідження з етнографії та історії культури Слобідської

України. – Х.: Атос, 2008. – 588 с.

Кононова О. В. Музична культура Харкова кінця ХVІІІ початку ХХ ст. –

Х.: Основа, 2004. – 175 с.

Мистецька скарбниця Харкова. – Х.: «Астрон+», 2004. – 255 с.

Парамонов  А.  Ф.,  Титарь  В.  П.  Материалы  к  истории  Харьковского театра. – Х.: ХЧМГУ, Райдер, 2007. – 280 с.

Попович М. Нарис історії української культури. – К.: АртЕк, 2001.– 727 с.

Титар О. В. Культура Слобожанщини: проблеми національно-культурної ідентичності. – Х.: Райдер, 2006. – 240 с.

Харківськийхудожніймузей.200роківколекції/Авт.-упоряд.:В.

Мизгина, Т. Прокатова та ін. – Х.: Фоліо, 2005. – 167 с.

Художники  Харкова.  Довідник  /  Ред.  кол.:  М.  М.  Безхутрий,  В.  В. Сизиков та ін. – Х.: Прапор, 1967. – 176 с.

 

 

8.1. Освіта слобожан у другій половині ХVII  – ХVIIІ століттях.

8.2. Відкриття Харківського університету.

8.3. Розвиток освіти в Харківській губернії у ХІХ столітті.

8.4. Освіта на Слобожанщині в часи  Української революції.

 

 

8.1. Освіта слобожан у другій половині ХVII-ХVIII століттях

Перш за все необхідно побіжно зупинитися на передумовах розвитку освіти на Слобожанщині у другій половині XVII ст., тобто з часу, коли перші