Культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики

Цілком очевидно, що змістовна репрезентативність такої неосяжної теми, як «історія західноєвропейської метафізики», може бути лише частковою, тому в дисертації розглядаються декотрі, хоча і, як вважає дисертант, найбільш суттєві, тобто культурно-онтологічні, її аспекти. Разом із тим, зараз існує не так вже й багато історико-філософських праць, у яких історія метафізики розглядалася б одночасно, по-перше, як цілісно-неподільний процес, розгорнутий в культурно-онтологічному континуумі духовної історії Європи, і по-друге, як процес діяльного втілення інтелектуальної здібності (вкоріненій у архетипічних витоках антропогенезу) апріорного синтетичного судження трансцендентальної рефлексії.

Стан наукової розробленості теми, яка тут пропонується, відкриває перед дослідником історії метафізики перспективу кількох предметних проблематизацій.

1. Метафізика як метафізика. Тут історія метафізики постає у знятому, підсумковому – з точки зору сучасного знання – результаті усього попереднього шляху, що його здійснила європейська трансцендентально-рефлексивна філософія; культурно-онтологічна складова цього аспекту може бути лише експлікована – в порядку осмислення діяльних мотивацій, які надають метафізиці форму самовпорядкованої світоглядної структури.

2. Історія метафізики як процес. Це – найбільш традиційний підхід, де розглядаються конкретні метафізичні системи, персоналії, послідовність та зв'язок тих чи інших метафізичних побудувань, хронологія, особливості метафізики певних культурних епох і т. п.

3. Історія метафізики як спосіб її самовизначення у складі філософії, чи ширше – у складі культури; в своєму безпосередньому прояві ця сторона предмету дослідження постає або як індивідуалізований шлях того чи іншого філософа – через рефлексію свого відношення до попередників – до побудування власної версії метафізики, або, в порядку того ж відношення, як шлях до метафізики, що здійснюється філософськими школами, конфесіями, епохами; дослідницький ракурс бачення цього шляху відкривається у перспективі деякої метатеорії, адже предмет постає тут на різних рефлексивних щаблях (сюди входять, наприклад, рефлексія предмету; рефлексія того чи іншого мислителя з приводу історії метафізики; його власне трансцендентально-метафізичне побудування та ін.). Натомість тут найбільш рельєфно проступає хід «перебування» метафізики у процесуальних (історичних) вимірах духовної онтології, насамперед – розгорнутість цього ходу у неперервно-неподільному континуумі культури.

Змістовний план першого підходу («метафізика як метафізика») розкривається у результатах досліджень, у яких висвітлюються предметно-структурна організація, а також інструментальна (з точки зору вивчення інтелектуальних засобів) і функціональна сторони метафізики.

Ситуація, яка склалася із теоретичною опрацьованістю питання про предмет метафізики, неоднозначна. З одного боку, і традиційна, і сучасна філософія завжди і неодмінно включала у свою тематику запитання: «Що таке метафізика?», вирішуючи його (у тому числі) і у плані розкриття її предмету. Тут можна вказати як на класичні джерела (праці А. Бергсона, М. О. Бердяєва, Ф. Бекона, В. Віндельбанда, Е. фон Гартмана, М. Гайдеггера, Г. Гегеля, Е. Гуссерля, Р. Декарта, Е. Кассірера, Г. Когена, Г.В. Ляйбніца, М.О. Лосського, Х. Ортегі-і-Гассета, Б. Спінози, С.Л. Франка, М. Шелера, П.Д. Юркевича...), так і на джерела коментаторського характеру (серед авторів: С. Блекбьорн, Г. Гаймсьот, Н. Гудмен, С. Кьорнер, У. Куайн, Х. Патнем, У. Уайтхед, У. Уолш, інші). Навряд чи можливо надати вичерпний (навіть із достатньою мірою обумовленості) перелік без того, аби не включити в нього практично кожного філософуючого. Взагалі було б дивним явищем – за умовою, що усяку науку (рахуючи її історичну частину) не можна уявити поза контекстом самосвідомості свого предмету – відчувати брак джерел та проблематизацій із означеного питання.

Існуе, з іншого боку, значне різноманіття у тумаченні культурно-онтологічноі «означеності» змісту предмета метафізики, а також у тлумаченні характеру антропологічноі мотивації, під впливом якої створюється особливий – трансцендентально-рефлексивний – тип світовідношення, саме той тип, що його когнітивні кореляції формулюють предмет метафізики. Здається, першим мислителем, який звернувся до цього питання з метою його всебічно-теоретичного з'ясування, був І. Кант. Розкриття змістовного складу, структури метафізики він впідпорядковував завданню рішення проблем, що ними пов'язані предметно-епістемні та предметно-рефлексивні аспекти світовідношення. Висуваючи та вирішуючи питання єдності трансцендентальної апперцепції, умов формування апріорних синтетичних суджень, Кант виразно розумів, що їх осмислення повинно здійснюватися у світлі аналізу людських здібностей, які дозволяють конституювати «картину світу» у трансцендентальному вимірі.

В більш повній, всебічно-адекватній формі антропологічно-корелятивний план предмету метафізики одержав ясний вираз лише у філософіі ХХ ст., у зв'язку із виникненням таких дисциплін, як структурна антропологія, психоаналіз, філософська антропологія, феноменологічна герменевтика; в концептуальних параметрах цих дисциплін усяке (у тому числі і когнітивно-раціональне) інтелектуальне утворення експліцитно репрезентуе свій духовно-онтологічний (семіотичний, а саме – прагматико-семантичний, тобто культурологічний) план.

У сучасній літературі здйснені різноманітні підходи до цієї, культурно-антропологічної сторони побудування предмету метафізики та його інтерпретації. Так, Дж. Ніколсон розглядає предметний аспект метафізичного світовідношення як «ілюстрацію буття». Ф. Далмейр включає цей аспект у склад деякої «критичної онтології», яка базується на «конструктивній людській експансії»; суть останньої – у протистоянні «пасивній, реплікативній установці емпірізму». Г. Уїлер досліджує – з метою розкриття структури предмета метафізики – структуру людської рефлексії.

Натомість культурно-онтологічна визначеність предмету метафізики (філософії) частіш за усе відстежується переважно у «знятій» формі – у складі теологічних, структурно-антропологічних, психоаналітичних, соціолінгвістичних, феноменолого-соціологічних, герменевтичних та інших дисциплінарних різновидів сучасного гуманітарного знання. У числі авторів С. Амстердамський, Г. Бергман, М. Бубер, Р. Бубнер, Х. Буркгард, В. Вайшедель, Х. -Г. Гадамер, Д. А. Ділворт, Л. Колаковскі, Л. Ландгребе, С. Моханті, У. Аутвейт, М. Полані, Р. Райнінгер, П.