Культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики

В першій главі «Культуроантропогенні основи досвіду та рефлексії як категоріальних елементів системи соціальної практики і метафізичного пізнання» проводиться аналіз досвідно-рефлексивних чинників, під впливом яких здійснюється креативна праця філософської свідомості по розробці категоріальної структури світорозуміння. Перший параграф глави «Досвід та рефлексія у античному культуросоціогенезі» присвячений дослідженню процесу виникнення та становлення метафізичного типу філософування. Дисертант доводить, що когнітивні інтенції античної філософії визначили подальший хід розвитку європейської метафізичної думки. Найважливішою обставиною, на погляд дисертанта, стало тут те, що рефлексія античної метафізики розпізнала у сутнісних рисах свій предмет і трансцендувала його у креативно-динамічній проекції онтології культури. Проте культурно-онтологічний зміст цього предмету існує у античну епоху у витісненому вигляді.

Аналіз досвідно-рефлексивних основ античної думки говорить про те, що у історії європейської філософії реалізуються раціональні актуалізації амбівалентних архетипічних інтенцій людини як «метафізичної істоти». Ці інтенції мотивуються двома альтернативними, але взаємно доповнюючими одна одну інтелектуальними потребами. Перша з них орієнтує мислення на розуміння світу як доцільно зорганізованої гармонійної цілісності. Аподиктичність знання досягається тут на основі безумовної довіри до Логосу, універсального творчого початку Буття. Інша, не менш вимоглива потреба, налагоджує інтелект на прискіпливе осмислення предмету у всіх (наскільки можливо) його деталях, елементах і чекає від розуму аналітичності, доказовості, логіко-дискурсивної суворості та однозначності у судженнях про предмет. Доповнювальність цих мотивацій обумовлена тим, що обидві вони спрямовані (у кінцевому рахунку) на пошук конструктивних начал у предметі, на осмислення логіки його устрою.

Потреба у філософії, підкреслює дисертант, виступає антропологічною духовно-онтологічною характеристикою культуросоціогенезу, ця потреба генерує інтенсивну метафізичну рефлексію людської світоприсутності. Філософія взагалі була б неможлива, якщо свідомість людини «від природи» не володіло здатністю освоювати світ, долаючи межі дійсного і можливого досвіду – адже досвід речей не пояснює (у вимірі всезагальності та необхідності) ані суті, ані принципів речей.

Античній метафізиці ми зобов'язані переведенням цієї здатності із віртуального плану свідомості у план актуальний; народжена у дусі античності, філософія вірішувала завдання витіснення архаїчних форм світосприйняття – його архетипи і символи отримували нові, раціонально-діяльні смисли.

У другому параграфі – «Сакральні та раціональні орієнтації середньовічної метафізики» – розглянута взаємодія теологічного та філософського мислення, корелятивні світоглядні експлікати релігійного та науково-теоретичного способів організації знання. Досліджені праці сучасних західних фахівців з історії середньовічної філософії. Головною проблемою, що тут обговорюється, є питання про можливість існування секулярних установок філософського розуму в умовах панування релігіїного (сакрального) світогляду. Дисертант доводить, що прагнення до раціонально організованого світорозуміння істотно впливало на характер та порядок структуризації мислення у середньовічну епоху, у тому числі і на характер та порядок структуризації метафізичного мислення. Саме це знайшло відображення у тому знаменному факті, що в умовах домінування релігійно-сакральних мотивацій сформувалася раціональна метафізика, вільна (відносно вільна) від авторитету Одкровення. З іншого боку, іманентно існуюча, утворююча важливий вимір антропогенезу, інтелігібельно-рефлексивна здатність реалізувалася у досить чітких артикуляціях трансцендентального знання, тобто знання, яке освоює (хоча не завжди послідовно) категоріальну побудову ноуменального світу.

У параграфі розкривається головна, на думку дисертанта, заслуга середньовічної філософії: остання усвідомила та здійснила спробу рішення важливого питання: як можлива метафізика як наука? Даючи таку оцінку, дисертант вказує, що будь-яка метафізика, якщо вона стає культурно-онтологічним фактом, тобто актуалізується у складі самосвідомості, у складі філософії, має своїм дійсним предметом не природну, проте й не трансцендентно-потойбічну онтологію; горизонтом метафізичної рефлексії завжди – від початку і у ході становлення та розвитку філософії – окреслюється предметний абріс онтології культури. Натомість цю онтологію як рефлексивно визначену даність – як предмет, усвідомлений у системному порядку апріорних, тобто маючих значення всезагальності та необхідності онтологічних суджень, – із складу середньовічної філософії можна експлікувати лише ретроспективно, шляхом реконструкції смислового та структурного устрою раціональної метафізики та «наукової» теології.

У другій главі «Предмет метафізики у корелятивному сполученні трансцендентального та апостеріорного» способом історико-філософської реконструкції із застосуванням засобів трансцендентально-антропологічної методології досліджується характер та зміст метафізичного знання як онтологічного предмету. У першому параграфі «Каузальність, темпоральність, індетермінізм як принципи систематизації досвідного та рефлексивного знання» проводиться допис новоєвропейської метафізики, у якій вперше була здійснена спроба підвищити пізнавальний статус когнітивної інтроспекції, тобто перетворити її із гносеологічної форми внутрішнього досвіду у онтологічну форму рефлексивного знання. На погляд дисертанта, вирішальне слово у розв'язанні цього завдання належить Дж. Локку. Досить докладно розглядається філософія Локка; дисертант прагне довести, що сучасна науково-теоретична її реконструкція дозволяє бачити в неї філософські передумови майбутньої антропології. Як вважає дисертант, у Локка прорефлектовано культурно-онтологічне наповнення досвіду, адже інтелектуальні артефакти останнього розглядаються ним у єдності предметно-чуттєвого і духовно-раціонального, об'єктивного і суб'ективного; позиція англійського мислителя містить можливість універсальної «діалектико-метафізичної» онтології (діалектичної за засобами побудови, метафізичної за типом відношення до предмету), де цільове (телеологічне) та причинне (детерміністичне) начала не тільки взаємно протистоять, але й взаємно доповнюють одним інше.

Подальший розвиток європейської філософії здійснівався із все більш глибоким усвідомленням того факту, що саме культура складає істинний предмет, дійсний об'єкт філософської рефлексії. Локкові