Культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики

Конкретна методика дослідження зорієнтована на виявлення сутнісних аспектів самовизначення метафізики у складі філософського знання, і ширше – у складі певних культурно-історичних епох, – як воно (самовизначення) здійснюється в інтертекстуальному співвіднесенні філософських поглядів конкретних мислителів, а також ідейних домінант тих чи інших філософських шкіл, течій, традицій.

Предметно-концептуальний аналіз змісту історико-філософського процесу здійснювався із застосуванням дискурсивних підходів структурної антропології, феноменології та філософської герменевтики.

При порівнянні темпоральних та смислових особливостей філософських ідей (у специфічному виразі поглядів окремих мислителів, теоретичних нахилів, що притаманні різним культурно-історичним епохам, філософським школам, течіям і т. п.) дисертантом застосовувався компаративний підхід, який дозволяє ідентифікувати ці особливості у доповнювальному (полісемантичному) континуальному вимірі – єдності (цілісності) європейської трансценденталістської філософії.

Наукова новизна та головні результати дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена вибором теми, яка ще не одержала в Україні системного висвітлення, змістом цілей і науково-теретичних завдань дисертації. Підсумком здійснення задуму стала розроблена дисертантом оригінальна концепція історико-філософського дослідження, яка дозволяє розглянути історико- філософський процес у континуальній цілісній єдності. Стратегічна спрямованість цієї концепції, що визначає системність наукових результатів, задається методологією вивчення історії філософії у смислових дефініціях онтології культури. Такий підхід відзначається універсальністю, він надає змогу осмислити історію філософії як процес, відкритий у напрямі видової (антропологічної) ідентифікації людини. У цієї ж відкритості осмислена і історія філософії як специфічний вид філософського дискурсу: самопізнання філософії служить засобом її самоствердження у духовній культурі. Конкретно у праці досліджені культурно-антропологічні (духовно-онтологічні) аспекти історії західноєвропейської метафізики. Вперше ця історія представлена як цілісній універсум духу, що становиться: у витоках метафізичної думки, у фазисах її парадигмальних інверсій, які здійснювалися на тлі зміни культурно-історичних епох, у сучасних формах, які відповідають культурним запитам постнекласичної Європи. Концептуальная версія історії метафізики, що її пропонує дисертант, дозволяє переглянути традиційні, сталі оцінкі і характеристики найбільш значних її персонажів та репрезентативних систем (таких, як томізм, кантіанство, гусссерліанство і т. д.), а також надає можливість виявити елементи метафізичних ментальних інтерполяцій у складі філософських вчень, які за звичаєм тлумачаться як неметафізичні (вчення Локка, деякі різновиди натурфілософії, філософії мови та ін.).

На основі всебічного аналізу структурної і функціональної динаміки як процесу показано, що раціональна (трансцендентальна) метафізика є специфічним, притаманним європейській формі самосвідомості культури, засобом організації філософського мислення, і у цій якості вона виступає як інтелектуально-діяльне втілення антропологічної здатності мислити світ у раціонально-конструктивних, доцільно-гармонійних параметрах устрою.

У рамках розробленої концепції одержані науково-теоретичні результати, які конкретизують головний дослідницький висновок:

– вивчення філософії в її історичних витоках свідчить, що філософія народжується у відповідь на потребу у метафізичній рефлексії людської світоприсутності і тому є неусуваною культуросоціогенною складовою. Філософія була б неможлива, коли б свідомість споконвічно, за походженням не володіло здатністю опановувати світ не тільки у його наявній даності, але й у категоріях сутнісного порядку, здатністю споглядати розумом, бачити не тільки речі, але й також їхні принципи, смисли;

- оволодіваючи світом за допомогою власних засобів, постійно знаходячись у процесі становлення, філософська свідомість конституює його (світ) як категоріальну онтологічну структуру; ця структура формується на базі медитативної експлікації системостворюючих принципів впорядкованості та досконалості: система впорядкованості будується на принципі детермінізму, система досконалості – на принципі телеологізму. У процесі конституювання онтологій виявляється, що мислення не може задовольнитися апостеріорними даними про буття; зовнішній досвід речі не може пояснити принцип речі. Тому відносну повноту знання про світ мислення досягає засобами рефлексії, переходячи від «фізики» до «метафізики;

- метафізичне світорозуміння забезпечується раціонально-рефлексивною дією амбівалентних архетипічних інтенцій людини як «метафізичної істоти». Ці інтенції базуються на двох альтернативних, але взаємно доповнюючих одна одну, інтелектуальних мотиваціях. Перша з них зрушує мислення до розуміння світу як доцільно улаштованої гармонійної цілісності. Друга мотивація налагоджує інтелект на ретельне осмислення предмету в усіх (наскільки можливо) його деталях, фрагментаціях і вимагає від розуму аналітичності, доведеної вірогідності, логіко-дискурсивної послідовності і однозначності у судженнях про предмет. Обидві ці мотивації спрямовані (у кінцевому рахунку) на пошук конструктивних начал у предметі, на осмислення логіки його побудови;

- галузь метафізики – це галузь належного, що відкрита рефлексивно-когнітивною проекцією розуму; натомість її можна прозирати у креативних актуалізаціях намірів, бажань, інтуїтивних інтенцій людини. Дисертантом показано, що в цієї орієнтації на належне містяться не тільки іманентні переваги метафізики, але й нею мотивується свідомість внутрішньої неповноти, що потребує компенсаторної доповнювальності зі сторони людської потреби у аподиктичності, вірогідності, витривалому у перевірці на істинність, знанні; ця потреба також сходить до першоприродних (архетипічних) витоків: її задовільнення забезпечує умови антропогенної аутентичності (символізуючи ідентичність людської світоприсутності), – умови, що відповідають вимогам «здорового глузду», прагнення до спрощення, прагматизму і передбаченості результатів раціонально організованої дії;

- в дисертації аргументується, що за своєю антропологічною природою раціональна метафізика (як факт європейської культури) є історично детермінованим утворенням, єдиним у смисловому, ідейному планах і безперервно-неподільним у плані часовому, процесуальному;

- як подійна послідовність пізнавальних форм, що постійно змінюють одна одну, метафізика має специфічні стадії, що відокремлюють один період її еволюції від інших; дисертант прагнув показати,